Синдром АТО: чи такий страшний чорт, яким його малюють, та що робити близьким фронтовика

Додому зі Східного фронту повертаються сотні чернігівців. Неймовірно важко передати, що наші хлопці пережили на цій жорстокій війні. Постійні обстріли, втрата бойових побратимів, полон або ж поранення: все це накладає важкий відбиток на психіку воїна.

Не секрет, що після жахіть війни багатьом із них важко повернутися до мирного життя.

Синдром АТО: за аналогією із афганським та в’єтнамським синдромами вже за 2-3 місяці передрікають подібні розлади і більшості наших вояків.

Чи правда це, а також як поводити себе рідним та близьким військовослужбовця, який повернувся з війни ми дізналися у керівника чернігівського відділення Кризової психологічної служби Тетяни Назаренко.

«Високий Вал» вже писав про те, як ця жінка організувала дієву допомогу 13 батальйону територіальної оборони.

Окрім підтримки матеріальної, Тетяна разом з колегами організувала ще й таку собі швидку психологічну допомогу просто на фронті, так зване «кризове консультування» під артилерійськими обстрілами. Повернувшись із розташування батальйону «Айдар», Тетяна каже: нерви у багатьох вояків просто не витримують.

Вони не перший місяць на війні, багато з них не були навіть у відпустках. У декількох бійців вона діагностувала ризик розвитку посттравматичного стресового розладу: мовою людською це і буде синдром АТО. Перші дзвіночки – поганий сон, депресія, або ж навпаки підвищена агресивність.

«Це природньо. Побувати на війні і залишитися тим, ким був до неї – неможливо. Втрати друзів задають чимало болі. Біль, у свою чергу – агресію. Є випадки, коли чудові і добрі хлопці, які були у чудових відносинах починають конфліктувати на рівному місці» - каже Тетяна.

Психолог пригадує історію бійця «Айдару» Богдана, якому найбільш загрожує розвиток синдрому АТО. Він пережив подвійний стрес: коли за домовленістю з бойовиками викликався забирати рештки тіл своїх товаришів, його беззбройного схопили терористи. До горла Богдана приставили ніж, а навколо поставили автоматників.

Ватажок терористів із кавказьким акцентом знущався з Богдана. Казав, що це його земля і не хотів виконувати домовленості.

Після пережитого Богдан став замкнутим та агресивним і без допомоги психолога йому не впоратися із травмою.

За стандартами НАТО кожному учаснику бойових дій необхідно пройти як мінімум 30 годинний курс реабілітації. На жаль, в Міноборони катастрофічно не вистачає психологів, враховуючи кількість мобілізованих.

То що робити у такій ситуації? Головне – не панікувати, стверджує Тетяна Назаренко.

За її словами, до звичного життя після війни повернуться більше 90 відсотків вояків. Решті, яка має ризик розвитку «синдрому АТО» є шанс допомогти при правильній роботі психологів.

«Єдине, що треба зрозуміти рідним і близьким – фронтовику треба дати час для адаптації, це дуже важливо. А бійцю пояснити, що все, що він відчуває після війни - нормально» - каже психолог. Існує декілька простих правил для рідних і близьких, які прискорять процес повернення вашого Героя до мирного життя.

До всього, що зробив воїн треба ставитися з повагою та вдячністю, ніколи не давати порад, однак у той же час не сюсюкати. Якщо він починає говорити про війну – намагатися не перебивати, не засуджувати та не оцінювати ті чи інші вчинки.

І головне – ніколи не ставити запитання на кшталт «Як це вбивати людей»?. Ще одне табу стосується алкоголю: якщо боєць сам хоче випити – хай вип’є. Однак гучні застілля по поверненню додому - небажані. До того ж і небезпечні для життя.

Найкращою розрядкою для рідної людини стане з користю та цікаво проведений час: на природі, або ж вдома. В таких умовах вже за місяць ваш герой повернеться до звичного життя. Він ніколи не забуде про війну, однак навчиться з цим жити. Головне – допомогти йому це зробити.

ФОТО - Тетяни Назаренко із поїздок до батальйону "Айдар".