Валерій Дубіль завтра може стати народним депутатом?

Поле Чудес у Країні Дурнів
  Тарифно-цінового удару завдав по мільйонах українців нездарний уряд
    Напевно,ви любите казки. Заголовок про Поле Чудес у Країні Дурнів — з добре відомої казки про Буратіно. Там хитрющі лисиця Аліса і кіт Базиліо запропонували наївному Буратіно закопати його кілька золотих монет на Полі Чудес, старанно поливати їх, і тоді тут виросте грошове дерево, всипане такими ж золотими монетами.
    Чим це завершилося, пам’ятаєте. Але інколи складається враження, що й ми є мешканцями такої Країни Дурнів, де нас ошукують лисиці Аліси і коти Базиліо (реальні прізвища можете підставити самі). І одна з основних причин цього — не просто тотальна наївність люду, а таке ж тотальне помутніння їх розуму. Коли чорне чомусь називаємо білим, бо так заведено, так, мовляв, говорять усі.
    І тут доречно згадати ще одну казку, блискучий твір Андерсена про голого короля. Пригадуєте? Там два аферисти взялися пошити королю новий одяг. Але розікрали все, від тканини до ниток і ґудзиків. І щоб якось викрутитися, почали «шити», тобто маніпулювати довкола короля порожніми руками, з уявними тканинами, нитками й ґудзиками. Далі заявили, що вбрання короля готове й воно дуже красиве. А хто цього вбрання не бачить, той, значить, дурень. І ось король голим іде по вулиці столиці, а всі придворні й простолюдини розхвалюють його новий одяг. Аякже: не розхвалиш, не помітиш цього «вбрання», виявишся дурнем. І лише один простий хлопчик, котрий не знав про цю змову, вигукнув: «А король же голий!»
    Ця геніальна казка про те, скільки ще на світі «голих королів», а головне — що відбувається, коли на людей находить загальне помутніння.
    У нашому сьогоденні стільки дивовижного, що вже перестаєш дивуватися. Тим не менше, раз у раз відбувається таке, що мимоволі оторопієш: ну невже дорослі, серйозні, грамотні люди, громадяни держави в центрі Європи, як змовившись, «клеять дурня», не помічають очевидного, вдають, що все «так», коли воно «не так».
    Мимоволі пригадалася фраза з роману Маміна-Сибіряка про одне сімейство чиновника, котрий заробляв триста рублів на рік, а «проживав» три тисячі (дружина, звісно, не працювала). І обивателі повітового міста сприймали це як даність, адже це (цитую) «подводилось под разряд тех фактов, которые правы уже по одному тому, что они существуют».
    Від літературних ремінісценцій перейдімо до нашої грішної української дійсності, де теж немало дивовижних фактів, які нікого не дивують просто тому, що «вони існують».
   Пограбування перше: тарифне і цінове
    Збулося. Сподобилися. Від 1 травня набули чинності нові тарифи на газ для населення. Вони зросли у 3,6 разу проти попередніх. Поки що, бо невдовзі зростання складе майже 7 разів.
   Це дико, ненормально, це абсурд. І ось замість того, аби просто сказати, що «король голий», що це АБСУРД, нас втягують у якісь велемудрі політично-військово-економічно-стратегічні дебати довкола цих тарифів. Так само — щодо чотирикратного подорожчання електроенергії. Так само — щодо тотального і невпинного підвищення цін на все.
    Коли попередні підвищення складали 50% проти діючих тарифів, можна було ще про щось дискутувати. Коли складають 600%, тобто сумарно це 700% старого тарифу, про які дискусії мова? Тим не менше, вони точаться — у пресі, радіо, на телеекранах, і люди ведуть ці балачки ВСЕРЙОЗ. Про те, чого нема: тобто не про підвищення, а про АБСУРД, який не підлягає дискусіям. Але нас втягнуто в це, адже це «факти, які праві вже тому, що вони існують».
   Пограбування друге: пенсійне
    Уперше за кілька років перебування на пенсії я отримав її (за квітень) урізану, зменшену аж на 350 гривень. Виявляється, потрапив під недавнє набуття чинності законоположенням про зменшення пенсії всім працюючим пенсіонерам на 15 відсотків. До працюючих мене Пенсійний фонд зачислив, бо я зареєстрований приватним підприємцем як видавець Чернігівської газети «Світ-інфо». Цей закон ухвалений напередодні новоріччя Верховною Радою — сліпо, тупо, не читаючи, в пакеті тих законів-поборів, які ухвалювалися перед таким же «сліпим» ухваленням Державного бюджету на 2015 рік і саме для того, щоб виконувати цей бюджет. Тими законами внесено зміни, зокрема, і до Податкового кодексу, якими і введене оте урізання пенсії працюючим.
     Це не що інше, як безсовісне, нахабне пограбування людини. І це такий же очевидний АБСУРД, як і підвищення тарифу на газ у 7 разів. І тут також не слід втягуватися в безглузді дискусії. Особливо довкола головної мотивації: мовляв, держава бідна, в бюджеті не вистачає коштів. Бо виникає ж наступне запитання: а чому держава бідна і чому в бюджеті нема коштів? І це вже запитання до самої влади. Втім, запитання, щодо якого теж можна не дискутувати, бо все зрозуміло й так.
    Але й без цих дискусій ще раз підкреслю: це пограбування людей. Якщо в нас нема заборони законом працювати пенсіонерам, якщо людина справляється з роботою, вона заробила свою зарплату? Однозначно. Якщо людина заробила пенсію всім трудовим життям, вона її заробила і має отримувати? Безперечно. Тому мотивація, що держава бідна і в бюджеті нема коштів, — «до лампочки». Тут справа принципу, і цю мотивацію слід переадресувати нездарному уряду.
   Дехто скаже, що закони про побори ухвалював парламент і потім їх підписував Президент. Але подавав ці законопроекти уряд, і саме для обслуговування й на догоду ТАКОМУ уряду підписували ці закони голова парламенту і глава держави. То виходить, що кожен громадянин України, обібраний тими законами-поборами, має право подати до суду на громадян Яценюка, Гройсмана, Порошенка, чиї підписи стоять під цими законами. За порушення Конституції України. Насамперед статті 22, яка гласить:
«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
    Або порушення ось цього положення Конституції держави:
«Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом».
Де рішення суду про конфіскацію в мене 350 гривень пенсії? Де такі рішення щодо тисяч і тисяч працюючих пенсіонерів?
    Є ще й стаття 56, згідно з якою кожен громадянин «має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями влади».
    Є ще стаття 64 про недопустимість обмеження прав і свобод громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією. І далі в цій статті сказано, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, які в нас до того ж і відсутні, не можуть бути обмежені права і свободи, вказані аж у 18-ти статтях Конституції, в тому числі у згаданій 56-ій.
   Звичайно, ні я, ні мільйони обібраних співгромадян не подамо в суд, бо це без сенсу. Просто, будемо вважати, що громадяни, які підписали ці законопроект і закон, винні мені за квітень сумарно 350 гривень. По 117 гривень на одного. Або по 5 доларів. Сума,мабуть., «підйомна» для кожного. За травень цей борг ще наросте. І так далі, аж поки , таким же чином, як була введена ця оббирайлівка, вона не буде скасована.
   Пограбуванні третє: обвал гривні
    За менш ніж 19 років від часу введення національної валюти гривні вона знецінилася проти долара у 12 разів! Вводили при курсі менш як 2 гривні за долар, нині десь 22- 24, а недавно зашкалювало й до 40-а.
    Перший обвал, на курс у 5 гривень, тобто у 2 з половиною рази, стався 1998 року, коли був вселенський дефолт, зокрема в Росії і Україні. Це зрозуміло. Другий обвал відбувся не так давно, за правління Ющенка і Тимошенко: у півтора рази, до 8 гривень за долар. Це напівзрозуміло.
   Третій обвал стався після Євромайдану, коли за рік гривня знецінилася у 3 рази проти вже й так знеціненої. Це поза розумінням. Це третій АБСУРД нашого сьогодення. І те, що жоден представник влади, політикуму, партій, так званої громадськості навіть не взявся пояснити цей абсурд, по-своєму правильно. Абсурд поясненням не підлягає. Дискусії тут зайві. Абсурд існує тому, що це «факти, які праві вже тому, що вони існують».
   * * *
    Купую знайомим краплі для очей. У мініатюрній пляшечці — 5 грамів. Ціна — 350 гривень. Торік була 110 гривень. «А що Ви хочете, — сказали в аптеці. — Коли долар був 8 гривень, ціна була 110. Коли долар — понад 22 гривні, ціна 350. А в новій партії завезених щойно ліків ці краплі вже 470 гривень».
    Без коментарів. Це факти, які «праві вже тому, що існують». На Полі Чудес у Країні…
 

Дождался таки! Но не радуйся єто ненадолго. ДАЁШ ПЕРЕВІБОРЫ!!!!