Ракетні двигуни та шльондри

Напевно кожен стикався з ситуацією, коли чиясь дитина коїть дивні, а часом небезпечні речі перед очима батьків. І завжди виникало питання: куди дивляться батьки?

Але потім ті, у кого вже є власний досвід батька, роблять поправку на те, що власна дитина не може сприйматися об'єктивно, як предмет спостереження і оцінки. У будь-якому випадку, власна дитина буде найкращою, розумною тощо.

І ось нині розгортається черговий фейк-скандал, яких було безліч і ще буде доти, поки є замовник такого дійства.

Йдеться про статтю в Нью-Йорк Таймс про те, що «лютий прогрес» КНДР в царині ракетних технологій міг бути викликаний витоком відповідних технологій… з України. Навіть згадувалася можливість поставок Україною ракетних двигунів.

Що характерно, такого роду фейків було безліч і виникають вони в той момент, коли Кремль хапають за руку. Так було з пасажирським літаком рейсу МН-17 і безлічі інших випадків.

Підступний злочинець завжди замітає сліди саме таким чином.

Так було не тільки з Україною, але і з Грузією. У 2008 році, за допомогою деяких європейських країн, Росії вдалося змістити увагу громадськості від відповідальності за військові злочини, вчинені в Грузії. Тільки зараз починаються судові процеси міжнародних судів щодо з'ясування всіх обставин вторгнення і поведінки російських військ в Грузії.

Те ж саме чекає Росію і з приводу збитого літака. Швидше за все, слідом підуть суди щодо загибелі в РФ літака президента Польщі леха Качинського і вже починається процедура залучення РФ до відповідальності за агресію проти України.

І щоразу Росія не просто намагається піти від відповідальності, а й перекласти свою провину на когось іншого.

Це стійкий злочинний почерк, за яким легко впізнати зловмисника.

У нашому випадку детонатором ситуації стала стаття «Deutsche Welle» про прогрес північнокорейської ракетної програми, обумовлений поставками обладнання та технологій з РФ. Оскільки Штати знаходяться у фінальній стадії підготовки жорсткої реакції на витівки чучхеіста Ина, то Путін, через своїх проплачених маріонеток, вкинув абсурдну версію про українські ракетні двигуни.

Навіть не будучи фахівцем в галузі ракетобудування, кожен може провести своє мінімальне дослідження в режимі логічного завдання. Воно легко відкине хибні варіанти.

Так, наприклад, у КНДР намітився різкий прогрес в ракетних технологіях паралельно такому в Ірані. Обидві ці країни-ізгої є союзниками РФ. Мало того, обидві ці країни показали запаморочливі успіхи і в ядерних технологіях і просто одночасно з прогресом в області створення засобів доставки.

При всьому бажанні, ці технології або поставлені готові вироби, ніяк не вийде повісити на Україну просто тому, що їх в Україні немає. Якби такі були, то ніякої анексії Криму та війни на Донбасі не відбулося б.

Тобто ракетні технології отримані східними союзниками РФ з тих же рук, що і ядерні.

І найпростіший доказ того, звідки КНДР черпає свою військову техніку і зброю. Досить подивитися на картинку регулярного військового параду в Пхеньяні, щоб помітити країну походження більшої частини всього того гуркітливого заліза.

Такі висновки зробить будь-який студент першого курсу будь-якого ВНЗ України просто тому, що він вивчає предмет – філософію, а в її складі – логіку, де отримує навички логічного мислення і рішення логічних задач.

Але ось ці явно пропагандистські вкидання, спрямовані на приховування слідів злочинів Кремля, бадьоро підхоплюють вітчизняні діячі від «Української правди» до «баби Юлі».

Не будемо наводити перелік осіб, які постійно підіграють подібним кремлівським подач, бо кожен може це спостерігати самостійно. Важливо інше. Всі вони намагаються стати в позу такого собі арбітра і намагатися щось судити. Дарма, аби вони жили в Німеччині або іншому місці. Для них Україна була б однією з багатьох країн, через які вони можуть отримати неприємності.

Але ж йдеться про українців, які допускають такі судження відносно нашої армії або в цілому держави.

Повертаючись до думок з початку статті, можна зробити простий висновок: для будь-якого нормального, при здоровому глузді й адекватного громадянина України, його країна, її народ, його армія – понад усе. Аналогічно скаже канадець або американець і це – нормально. Навіть якщо його країна потрапила в складну ситуацію, вони не стануть працювати на стороні формалізованого агресора.

А «наші» ж дозволяють собі саме таку поведінку й послідовно її втілюють. В чому заковика? В тому ж, як це буває і з дітьми. Вони не люблять Україну, вони не люблять армію, вони не люблять українців. Вони – чужі, зайняли відсторонену позицію і на перше місце поставили свої підлі інтереси.

Ось зараз ці їхні інтереси збіглися з путінськими. Це не добре і не погано, бо відсоток повій приблизно однаковий в будь-якому суспільстві і будь-якій країні.

Інша річ – слід уважно стежити за ними і ніколи не давати їм можливості прорватися до влади. Повія повинна залишатися на панелі, бо там її місце.