Московська церква на українській святині

Що коїться довкола Десятинної церкви Києва?

Наприкінці січня радикально налаштовані члени деяких націоналістичних організацій демонтували борд біля т.зв. каплички, насправді церкви Московського патріархату, в древньому центрі Києва біля залишків Десятинної церкви.

Потім вони ж спробували підпалити цю «капличку». А наступними днями організували тут акції протесту громадян, вимагали зносу.

Правоохоронні органи порушили кримінальне провадження за фактом спроби підпалу, суд арештував фігурантів справи на 2 місяці, але на початку лютого відпустив на поруки народних депутатів.

Водночас активісти дуже швидко зібрали понад 10 тисяч підписів громадян під петицією до міської ради з вимогою знести цю споруду. «Територія, на якій незаконно побудована споруда – каплиця УПЦ МП, належить до особливо цінних земель історико-культурного призначення та містить культурну спадщину Києва, є пам’яткою історії національного та місцевого значень», – сказано в петиції. І що ця територія належить громаді Києва й була передана в постійне користування Національному музею історії України для збереження цієї пам’ятки, без зміни цільового призначення.

У міськраді визнали, що споруда дійсно зведена незаконно, без належних дозволів, але для її знесення потрібне рішення суду.

Що ж за чергове протистояння відбувається в центрі столиці?

Трохи історії. Десятинна церква – перший християнський храм Київської Русі, він збудований за наказом князя Володимира Великого, хрестителя держави. Тут князя й поховали, як і його бабусю – княгиню Ольга. Через два століття храм був поруйнований під час узяття Києва монголо-татарами. Кілька століть стояв у руїнах. У XVII столітті митрополит Петро Могила відбудував невеличку вцілілу частину храму. Але про повну реконструкцію не йшлося, хоча б тому, що на той час нащадки вже не мали точної уяви, який вигляд мав храм.

У ХІХ столітті неподалік спорудили так звану «відновлену Десятинну церкву», яка не мала нічого спільного з первісним храмом і була доволі недолугою архітектурно. Хоч і не через це, а через свій войовничий атеїзм більшовицька влада в 1930-ті роки знищила цю церкву.

У незалежній Україні, разом з поверненням уцілілих церков віруючим, реставрацією храмів, було відтворено деякі колись повністю зруйновані святині. Насамперед це Успенський собор Києво-Печерської лаври, зруйнований вибухом у час Другої світової війни: за радянською «історією» – нацистськими окупантами, але є й більш імовірна версія, що його знищили радянські диверсанти, як і багато споруд Києва перед здачею німцям. Так чи інакше, але відбудований у 1990-ті Успенський собор знову діє як головний храм лаври. Так само відновили, це вже в центрі столиці, Михайлівський Золотоверхий собор, знищений комуністичним режимом у 1930-ті роки. Обидва храми дожили практично до наших часів, загинули лише в ХХ столітті, тому були точно відомі й могли бути відтворені.

Інша ситуація – з Десятинною церквою. Історія не зберегла нам її первісного вигляду, розмірів, характеристики. Тому в такому разі відтворювати щось на тому самому місці, на тих самих руїнах заборонено нормами ЮНЕСКО – Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, спеціалізованої структури ООН. А ця центральна, історична частина Києва, так званий град Володимира, тобто Софійський собор і прилегла територія, якраз внесені до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

На залишках Десятинної церкви, а це були лише її фундаменти, археологи десятки років вели й ведуть дослідження. Адже саме звідси постав Київ, Київська Русь. На цій Старокиївській горі існували поселення ще дохристиянських часів, тут стояв княжий дитинець, резиденція Великих князів Київських: Олега, Ігоря, Святослава, Володимира, Ярослава, їхніх наступників. Щодо Десятинної церкви, то обговорювалися ідеї музеєфікації її залишків. Варіанти можуть бути різні. Наприклад, накритий склом підземний музей, з відвідуванням екскурсантами, продовженням досліджень.

Натомість на початок 2010-х років над залишками Десятинної нависла реальна загроза. Неувага влади регіоналів до досліджень нашої історії, недофінансування призвели до того, що залишки церкви почали остаточно руйнуватися від дощу, снігу, вітру.

І тут вихопилася зі своєю пропозицією Російська православна церква, представлена в Україні найбільшою православною конфесією – так званою Українською православною церквою Московського патріархату. Вона запропонувала побудувати на фундаментах Десятинної церкви «відновлений» храм. Але навіть регіонали не посміли дозволити реалізувати цю дивну ідею. Перше: вона суперечила згаданим вимогам ЮНЕСКО. А ця організація і так має претензії до ситуації з внесеним до її світового списку історичним центром Києва, наприклад, щодо сумнівних будівництв у цій зоні. Друге (може, й основне): будівництво московської церкви прямо на найдавнішій нашій святині було б явним викликом українській національній історії і пам’яті.

Урешті, було ухвалено й реалізовано такий проект: рештки Десятинної акуратно засипали, накрили чистим піском – для надійної їх консервації з перспективою майбутніх досліджень і музеєфікації. Так робиться у світовій практиці.

Але ще до цього Московська церква самочинно, без усяких дозволів, з порушенням норм будівництва спорудила поруч із залишками Десятинної так звану «капличку». Оголосивши, що в складі УПЦ МП діє так званий Десятинний чоловічий монастир, а ця «капличка» – то Володимиро-Ольгинський храм цього монастиря, названий на честь святих Володимира й Ольги.

Уже тоді активісти, патріоти вимагали від влади знесення цієї «каплички», насправді – доволі немаленької дерев’яної церкви. Знесення як самочинно спорудженої на нашій святині. Проте влада регіоналів ніяк не реагувала на ці звернення.

Ці фото я зробив на місці подій улітку 2011 року, працюючи у столичній газеті «Слово Просвіти» і готуючи публікації щодо тривожної ситуації з Десятинною і, зокрема, про цю «капличку». Як бачите, це зовсім не «капличка», а дійсно ціла церква. Стоїть на території Національного музею історії України, під його стінами. На фото і сам музей, а також тодішній стан залишків Десятинної.

Не зрушило з місця це питання і за чотири роки нової влади, після Майдану. Навіть з початком агресії і війни Росії проти України. І ось знову – стихійний протест людей, на жаль, поза межами закону. Прикро, що з беззаконням, яким є нахабні самобуди, доводиться боротися ось такими не дуже цивілізованими методами, як підпал. Самоправство, до якого то тут, то там вдаються громадські активісти, не потрібне. Але воно породжене бездіяльністю влади.

А ще – існуючою релігійною ситуацією в Україні. Патріоти обурюються, як це може в нашому церковному житті домінувати конфесія, яка фактично благословляє російську агресію. Як це головна святиня України – Києво-Печерська лавра – є монастирем Московського патріархату. Більше того: всі три українські лаври, а це ще й Почаївська і Святогірська, є монастирями Московської церкви.

Але це вже запитання до самих віруючих. Вони вільні вибирати собі релігійні конфесії. Ну не буде ж держава їх «переформатовувати», передавати туди-сюди храми, монастирі й лаври указами Президента чи постановами уряду, парламенту. А щоб віруючі бодай трохи прозріли, треба відкривати їм нашу історію, щоб видно було, які саме церкви істинно канонічні, а які – самозвані, як «каплички» на наших святинях.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»,Чернігів.
Фото автора

Збільшити

Збільшити