Останнє оновлення: 16:44 понеділок, 8 березня
Армія
Ви знаходитесь: Політика / Україна / Окупація Криму. Спогади очевидця
Окупація Криму. Спогади очевидця

Окупація Криму. Спогади очевидця

Для нього, за 17 років військової службі, Крим став майже рідною оселею.

Колишній військовослужбовець, підполковник запасу, учасник бойових дій на Сході України Олександр Порва не мав й гадки, що настане час, коли він буде змушений залишити Кримський півострів.

«В Криму на час захоплення виявити, хто є друг, а хто зрадник було дуже важко»

Одразу після отримання першого офіцерського звання у 1997 році  Олександр, який народився і жив на Чернігівщині одразу ж потрапив служити у 204-ту Севастопольську бригаду тактичної авіації імені Олександра Покришкіна, що дислокувалася в аеропорту «Бельбек». До кола його обов’язків входило обслуговування літаків. Проте, з часом, у 2011 армієць потрапив служити на вищу посаду у Державний науково-випробувальний центр ЗСУ, який дислокувався у селищі Приморський поблизу Феодосії, що на узбережжі Чорного моря на посаду помічника командира з правової роботи, адже на той час він мав вже вищу юридичну освіту. До складу Центру входило декілька територіально відокремлених підрозділів, у тому числі аеродром «Кіровське» та полігон «Чауда».

У Феодосійському гарнізону, де проходив військову службу армієць, рівень забезпечення житлом був одним з найкращих в Україні. Також на той час  багато військовослужбовців з Центру мали земельні ділянки під садівництво та будівництво гаражів у Приморському або поблизу нього. Побут переважної частини військових та членів їх сімей був налагоджений. Водночас, після звільнення з лав Збройних Сил України багато пенсіонерів мали можливість влаштуватися до Центру цивільними працівниками, зокрема й на наукові посади.

-  Умови служби у Криму до окупації були досить пристойними. Я винаймав там двокімнатну квартиру  зі всіма зручностями лише за 500 гривень, дружині, яка є військовою і на той час знаходилася у декретній відпустці, там дуже подобалося. Проте березневі події 2014 року майже все перекреслили у моєму житті. В той час я дуже хвилювався за дружину і 10-місячного сина і  в подальшому було прийнято сумісне рішення, що вона з дитиною повинна була виїхати негайно до батьків на Черкащину, тоді вважав, що це тимчасово, також була й інша думка, що буде війна і загалом все могло б обернутися не найкращим чином. Навіть поширювалася інформація, що у військові шпиталі Криму росіяни  завозили багато медикаментів, збільшувалася кількість ліжко-місць тощо. Під час прямування з родиною на потяг у Джанкой, я бачив дуже багато техніки, що пересувалася зустрічною  смугою без розпізнавальних знаків, тривали проросійські мітинги серед місцевих мешканців і в той час навіть було моторошно від того, а що ж буде далі, - розповів Олександр Порва.

Як вважає армієць, - серед всього, що впливало на емоційний стан того часу як його самого так і співслужбовців – це певна невизначеність майбутнього, адже під час активної фази бойових дій все зрозуміло, де ворог і де свої, а в Криму на час захоплення виявити, хто є друг, а хто зрадник було дуже важко.

Військові Центру, що не зрадили присязі готувалися до будь-якого розвитку подій, зокрема готували окопи, озброювалися мисливськими рушницями і травматичною зброєю, адже особиста - військова зброя знаходилася на складах, які захопили окупанти в перші ж дні.

-  Одного дня  до нашого аеродрому наблизилася військова автівка без розпізнавальних знаків з «зеленими чоловічками». Проте вони дуже розгубилися, коли їх поклали на «бетонку» наші морпехи, що обороняли летовище. І вони вимушені були, зазначити, що помилилися адресою і поїхали ні з чим, проте це тривало не довго. Наш аеродром захопили одним серед останніх, - поділився враженнями армієць. 

Дуже вражало Олександра, що серед місцевого населення залишилося багато тих, хто організував навіть підпільну діяльність і усіляко намагався чинити будь-який опір російським загарбникам.

-  Коли відбувся так званий «псевдореферендум», був випадок, коли я зустрівся з науковцем нашого Центру, якого я дуже поважав  і його жартома запитав – Ну ви проголосували?, - а у відповідь почув – Ну звичайно,  а якщо дізнаються, що я там не був, то все ж може статися. На місцевому базарі місцеві продавчині вже вели розмови, що  Крим хочуть захопити «бандерівці», хоча небагато людей розуміли тоді, що  це було лише частиною підступної російської пропаганди. Мені відомо, що вже після передислокації у Приморському з’явилися патріотичні листівки з написами « Всі хто залишився – ви зрадники і ми знаємо вас в обличчя». ФСБшники навіть ходили по квартирах і намагалися знайти місце, де це друкувалося, - ділився  враженнями Олександр.

 

Майже 500 колишніх співслужбовців пішли на службу до агресора

Наприкінці березня 2014 року військовий з іншими співслужбовцями вимушений був також виїхати на материкову частину. Місцем загального збору було визначено Запоріжжя.

-  Я виїжджав власним автотранспортом лише з необхідними для життя речами. І особливо мене вразило тоді, що ті військові, що були патріотично і по-українські налаштовані залишилися на півострові, а уродженці Криму в більшості вийшли на материкову частину, - зауважив воїн.

Майже 500 колишніх військовослужбовців Центру залишилися та пішли на службу до агресора і лише  близько 100 виїхали на територію материкової України. Протягом двох місяців Олександр поряд з іншими військовими виконували посадові обов’язки і чекали, коли визначать  місце їхньої подальшої дислокації.

-  Нас тимчасово і  на безоплатній основі заселили у запорізькі гуртожитки. Готували їжу самі. Вже в подальшому було прийнято рішення і нашу частину передислокували до Чернігова. Багато хто вже переїжджав з родинами. На початку я проживав подобово у квартирі і лише через певний час знайшов постійне житло, неподалік частини. Це була трикімнатна квартира за 1500 гривень на місяць. Тож і дружина з сином незабаром до мене повернулися, - зазначив Олександр Порва.

Серед основних проблем, з якими зіштовхнувся Олександр – це відсутність власного житла. Ця проблематика була загальна для всіх. Якщо в Приморському  багато хто мав власне житло, то в Чернігові його потрібно було підшукувати майже всім.

-  Олександра я знаю з 2011 року, пізніше товаришували навіть сім’ями. Після виходу з Криму ми виходили в нікуди, але він не розгубився і намагався допомагати всім нашим переселенцям з питань соціально-правового захисту, як військовим так цивільним. Це нас в подальшому і об’єднувало, дружини наших військових з Центру були ініціаторами створення громадського об’єднання «Кримська громада», до якого долучилися майже всі наші військові з родинами. До них долучилися переселенці з Донецької та Луганської областей. Тоді  поряд з внутрішніми нашими проблемами надходила і суттєва допомога нашим військовим на Схід України, адже хто як не ми знаємо це відчуття, коли треба примусово покинути свій дім. Переважно завдяки йому багато хто отримував соціальну грошову допомогу після переїзду до Чернігова певний час. Всією документальною базою щодо оформлення відповідних документів він займався сам, - розповів товариш Олександра, кримчанин підполковник Сергій Шапоренко.

Більшість з тих, хто виїхали з Криму, в подальшому брали участь в АТО/ООС, багато перемістилися до інших військових частин та установ, дехто звільнився на пенсію.

І хоча морське узбережжя залишилося  дуже далеко, через сотні кілометрів, поліська природа сподобалися Олександру і його родині не менше.

 

Адаптація після армії

В 2016 році у Дніпрі формувалося Повітряне командування «Схід» і Олександру запропонували вищу посаду. До складу  командування призначили значний відсоток особового складу з тих військовослужбовців, що вийшли з Криму і тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. Вже там він здобув певний досвід  і в районі проведення АТО/ООС на Приазов’ї. 

Минулого року військовий звільнився на пенсію і наразі вважає, що життя після служби не закінчується. Він працює в органах місцевого самоврядування і займає посаду головного спеціаліста – юрисконсульта у Департаменті транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради.

-  Зарплатня доволі висока, також є пенсія. Житлом від Міністерства оборони України досі не забезпечений. Проте вважаю, що в першу чергу слід забезпечувати квартирами саме діючих військовослужбовців, що продовжують виконувати бойові завдання на Сході України, я можу й почекати. Після відновлення контролю над територією Криму безумовно повернуся чи до Севастополя або у Феодосію. На мою думку, вже зараз потрібно розробляти програму заселення Кримського півострову після деокупації патріотично налаштованими громадянами, у тому числі учасникам АТО/ООС, - підкреслив Олександр.

Як зазначає армієць, у  Дніпрі проживає чисельна громада переселенців з Криму, у тому числі військовослужбовців та членів їх сімей тактичної групи «Крим», 204 авіаційної бригади, що дислокувалася на аеродромі «Бельбек» тощо. Періодично вони зустрічаються, допомагають один одному і спільно вирішують існуючі проблеми.

Ігор Березинський,
спеціальний кореспондент
Інформагентства МО України АрміяInform

Фото: Олександра Порви

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  За загиблих у лютому Захисників України помолилися у Чернігові

SVOBODA.FM