Воротар Олег Шевченко: «Завдання – вийти у Прем'єр-Лігу»

Наступний із серії інтерв’ю з гравцями основного складу команди чернігівського футбольного клубу «Десна» – воротар, однофамілець великого Кобзаря, – Олег Шевченко.

Читайте про футбол у Славутичі, про те, чи безпечно грати в Маріуполі, про матчі збірної України з Туреччиною та Ісландією і багато іншого.

Футбол у місті біля ЧАЕС

– Ви народилися у Запоріжжі, але футболом почали займатися у Славутичі. Коли переїхали?

– До переїзду у Славутич я три роки жив у Росії – батьки переїхали. А після аварії на Чорнобильській атомній станції, батько отримав, скажімо так, перспективну роботу, тому ми знову переїхали.

– Робота була пов’язана з атомною енергетикою?

– Так, він працював на станції. До Славутича ми переїхали, коли мені було 10 років. В 11 я почав займатися футболом.

– Вважається, що це досить пізно для початку занять футболом…

– Спочатку я півроку займався боротьбою. А потім старший брат повів мене на футбол.

– Вважається, що Славутич – місто молодих. У чому його родзинка?

– Молоде, красиве, чисте місто, багато молоді. І футбол там люблять. Колись була команда другої ліги, а потім, після того як ЧАЕС припинила функціонування, фінанси закінчилися і не стало команди. Але у свій час все непогано розвивалося. Були перспективи.

– А де починали займатися футболом?

– Футбольний клуб “Каскад”. Першим і єдиним тренером у Славутичі в мене був Олександр Михайлович Салей.

– Були колись у зоні відчуження?

– Ні. Туди їздили випускники школи, а я у 10 класі переїхав до Києва. Там базувалася “Єдність” (Плиски).

Шевченко – чемпіон

– У дитинстві була якась спортивна мрія?

– Так. «Динамо» (Київ). Батько вболіває за “Динамо” все життя і мені прищепив цю любов.

– Розкажіть, як переїхали до Києва і як опинилися у “Єдності”?

– Подзвонили моєму тренеру, запросили у команду. Тоді клуб ще був аматорським, але сказали, що планується заявка до другої ліги. Влаштовували у інститут, оплачували навчання. Я поїхав.

– Ви – двічі чемпіон України серед студентів, у складі команди “МАУП-Єдність”. Розкажіть про ті перемоги.

– Перший раз ми зайняли третє місце, через рік, у сезоні 2009/10 грали у Чернівцях і по пенальті переграли студентів з Тернополя. А у сезоні 2010/11 у Тернополі переграли податкову академію з Ірпеня.

– Ви завжди були воротарем?

– Так. З першого дня.

– А чому? Невже не хотілося пограти у полі?

– Тренер так вирішив, сказав: “Ти високий, будеш воротарем”. А я був найвищий у команді. Але у дитячому віці бувало, що я перший тайм грав у воротах, другий – у нападі. Навіть голи забивав.

– Розкажіть, що найбільш запам’яталося за роки гри за “Єдність”?

– Гра у Кубку України проти “Шахтаря”. Тоді ми програли 1-3. Після цієї гри з’явилося більше впевненості – однозначно. Я повірив у себе.

Нелегка доля воротаря

– Кажуть, що воротар повинен бути трохи божевільним. Згодні?

– Я не завжди з цим згоден. Є різні воротарі, хтось – божевільний, хтось – спокійний. Той же Нойер, або П’ятов – я б не сказав, що вони божевільні. Спокійні, холоднокровні… Я, напевно, спокійний, але можу бути запальним.

– Розкажіть, як прийшли у «Десну».

– “Єдність” знялася з чемпіонату після першого кола змагань. Мій перший тренер Олександр Салей подзвонив Олександру Рябоконю і вони домовилися про те, що я приїду на перегляд.

– Під час гри за команду з Плисок Ви жили у Києві, а тепер у Чернігові?

– Сім’я, дружина, довгий час жили у Києві. Квартиру у Чернігові ми зняли нещодавно. А так, можна сказати, що 10 років прожив у Києві

– За 4 сезони Ви зіграли 23 гри за основний склад “Десни”. Не дуже багато. Наскільки складно бути запасним воротарем?

– Дуже складно. Завжди хочеться грати. Але доводиться знаходити сили і далі тренуватися, вірити у те, що отримаєш шанс і тобі будуть довіряти

– Як вдається постійно бути готовим у будь-який момент замінити основного воротаря?

– Я за своєю природою психологічно стійкий. Для мене не проблема – вийти на поле по ходу гри.

– Ви граєте під номером 1. Для воротаря це важливо?

– У мене завжди був перший номер. Коли я перейшов у “Десну” була футболка з номером 13, тому мені довелося її взяти – я не вибирав. А потім поміняв номер. Хоча принципової різниці немає. Просто під першим номером мені грати і комфортніше, і звичніше.

– За роки у “Десні” думали про перехід у іншу команду?

– Так, було. Два роки тому я їздив на перегляд у київську “Оболонь”, але потім повернувся.

Взяти шість очок для збірної – реально

– Чернігів для Вас – особливе місце?

– Однозначно. Я його полюбив. Зараз сюди переїхала дружина, їй дуже подобається.

– Шевченко – знакове для українського футболу, і не тільки футболу, прізвище. Чи знайомі з воротарем Микитою Шевченко, який брав участь у Чемпіонаті Європи 2016?

– Ні. Ніколи не перетиналися.

– У червні 2017 року останню, на даний момент, гру за основний склад “Десни” Ви провели у Маріуполі проти, тоді ще, “Іллічівця”. Зараз розгорівся скандал – київське “Динамо” не хоче їхати до Маріуполя. Вважає це небезпечним. Ви тоді відчували небезпеку?

– Ні. Навіть не було такої думки. Після того як військові дії у Маріуполі закінчилися, ми неодноразово туди приїжджали. Все було тихо і мирно, і ніхто не замислювався про безпеку.

Вкрадена мрія

– У минулому сезоні “Десна” завоювала путівку до Прем’єр-Ліги, але, як ми знаємо, там не опинилася… Ви у цей час були у команді, протягом цілого сезону боролися за потрапляння до еліти. Мрія майже здійснилася, але… Які були відчуття, коли дізналися, що команду не пустили до УПЛ?

– Мрію вкрали. Була порожнеча, пригніченість. Нічого хорошого ми не відчували. До останнього вірили. Коли влітку була відпустка, вірили, була впевненість, що щось зміниться і справедливість восторжествує.

– Як вдалося повернутися у робочий стан?

– Ми – професіонали. Це наша робота, наш борг. Ми знали, що скоро повернемося на наш стадіон, побачимо наших уболівальників – це живило енергією. Ми повернулися додому і віримо, що виконаємо завдання вийти у Прем’єр-Лігу.

– План – тільки Прем’єр-Ліга?

– Однозначно. Настрій гарний. Про інше навіть не думаємо.

– А конкретно Ви яке завдання ставите собі у сезоні?

– Зіграти якомога більше матчів, принести користь команді і завоювати 1 місце.

– Чи шкодуєте Ви про якийсь крок у своїй кар’єрі?

– Ні про що не шкодую. Я радий, що я у “Десні”, що ми боремося за путівку у Прем’єр-Лігу.