Сергій Жадан: «Те, що ми робимо – це антидержавна діяльність»

Слухати аудiо

В суботу в Чернігів завітав культовий письменник і поет, у чомусь навіть ідол сучасної літературної тусовки Сергій Жадан. У пабі “The Varenik’s” він разом з групою «Собаки в космосі» презентував нещодавно записаний диск «Спортивний клуб армії».

Презентація відбулась в рамках всеукраїнського туру: якраз перед тим письменник і «Собаки в космосі» представили своє дітище в Житомирі, а після Чернігова вони поїхали до Львова.

До речі, виявляється, у нашому місті Жадан менш популярний і відомий, ніж Ірена Карпа. І це, як мінімум, дивно. Під час виступу у пабі Сергій Жадан читав свої вірші під ска-музику. Читав упевнено, невимушено, гаряче. Так наче просто розмовляє за чаркою зі старим другом. І відповідала цьому весела, відірвана і нахабна музика у стилі ска.

Перед концертом Сергій Жадан відповів на питання журналістів стосовно своєї творчості.

-В якому стані зараз перебуває ваша творчість?

- В дорожньому стані. У нас зараз тур по Україні. Сьогодні шостий концерт, і це десь середина. Всього у нас буде близька півтора десятка концертів. Сьогодні ми презентуємо наш проект і цей диск «Спортивний клуб армії», ми його щойно записали. Останні пару місяців ми його випускали, оформлювали, репетирували.

- Юрій Андрухович виконує свої тексти під супровід музики, а тут ось ваш проект. Це є тенденція?

- Да, ми з Андруховичем вирішили зробити, хто буде круче, хто більше збере і продасть дисків. У нас із ним таке парі J на Нобелівську премію.

- Що ви пишете?

- Я написав книгу віршів. Вона називається «Ефіопія», за пару місяців вона вийде у харківському видавництві «Фоліо». А зараз пишу роман, який вийде друком наступного року. Книга віршів – це повернення до силаботоніки, до римованої поезії, яка відрізняється від попередніх книжок. А роман… Я не знаю, я ще тільки пишу, і тому не знаю, чим він буде відрізнятися.

- Куди прямує сьогодні українська культура?

- Вона нікуди не прямує, вона на місці стоїть, по-моєму. Хоча є багато дуже талановитих людий в літературі, і в музиці, і в театрі і у фотографії.

- Недавно сюди приїжджала Ірена Карпа. І от коли у неї спитали, які проблеми сьогодні існують в українському книговидавництві, вона сказала, що ніяких проблем сьогодні немає. І якщо ви добре пишете, вас обов’язково видадуть...

- Все-таки проблеми існують. Те, що сказала Ірена, воно справедливо – якщо ти нормально пишеш, тебе видадуть. Але ж зараз почалася ця економічна криза, і я думаю, що ця ситуація зміниться в гірший бік. Вже зараз видавництва скорочують свої видавничі програми, і все це буде якось відбиватися на кількості і якості видавничих видань.

У нас немає книжкового ринку як такого, мало книгарень. Книгарні є тільки у великих містах, у райцентрах їх немає. А якщо і є – то якісь лотки, у яких продаються детективи чи щось таке. В селах взагалі немає книжок. І це відбивається на кількості накладів: видавництва видають малими накладами, оскільки книжки немає де продавати. Хоча не все так безнадійно. Я думаю, що тут потрібно вибрати золоту середину між тим оптимізмом Ірени і нашим скепсисом, який ви відчули…

- Нещодавно вийшла постанова кабінету міністрів про те, що в Україні має бути на 20 тисяч населення одна книгарня. Тобто у нас в Чернігові 300 тисяч населення, це виходить, що у нас у місті має бути 13 книгарень. Як ви ставитесь до того?

- Це дуже правильно, тому що якщо не буде книгарень, люди читати не будуть. Тому що просто немає де брати ці книжки.

- А про збитковість організаторів книгарень?

- Я думаю, що якраз в цьому випадку держава би мала підтримати власників книгарень. Тому що багато хто говорить, що держава мусить підтримувати митців. Ну як підтримувати? От, скажімо, у нас проект. Те, що ми робимо – це така антидержавна діяльність. А в якомусь такому випадку із книгарнями можна зменшити орендну плату, ввести якісь пільги. Бо це існує в усіх країнах в той чи інший спосіб.

- А чому ви сказали «антидержавна діяльність»?

- Ну у нас такий антисоціальний, вірніше асоціальний проект, такий не форматний. І я думаю, що це ось держава не буде і не мусить підтримувати. Ми би і не взяли грошей з держави, скажи, Саша…

Олександр Болдирєв, вокаліст і лідер гурту «Собаки в космосі:

- Розкажіть, будь ласка, про вашу дружбу з гуртом «Собаки в космосі»

- Дружба почалась дуже давно. С тих пір, коли Сергій працював у літературному музеї в Харкові. Там там влаштовувались літературні акції, часто і нас туди запрошували. Тоді було співробітництво таке, що нас запросили десь виступити, ми виступили і розстались на пів року. А потім Сергій прийшов із пропозицією зробити проект – «Спортивний клуб Армії». Це вилилося в диск.

Диск народжувався таким чином, що спочатку був текст. Одні композиції народжувались безпосередньо на репетиціях, інші – ми довго сиділи і думали - яку музику підібрати під той чи інший текст.

- Нам і людям, які приходять на концерти в принципі все подобається. Якщо ми не посваримося через гонорари, не почнемо подавати судові позови один проти одного, можливо, буде якесь продовження.

- Собаки поділяють ваші антидержавницькі настрої?

- Це я з іронією сказав. У нас же немає якихось закликів… Хоча, у 2000 році, коли була вся ця акція «Україна без Кучми», тоді були всі ці концерти пам’яті Георгія Гонгадзе. Ми тоді робили якісь такі опозиційні акції, і Собаки там виступали.

- Тобто, соціальна заангажованість може бути?

- Це була не соціальна, а скоріше громадська. Але зараз у будь-якому разі я би відмовився від участі у будь-яких політичних концертах. Ми чесні митці і ми не продаємося політикам.

- Як ви вважаєте, помаранчева революція принесла якісь позитивні перетворення людям?

- Ну деяким людям звичайно, наприклад Віктору Андрійовичу Ющенко. Не знаю, я зараз наговорю вам всіляких банальностей, що не треба розчаровуватись… Давайте краще про помаранчеву революцію не будемо говорити.

- Чи маєте ви уявлення про якийсь хороший уніфікований засіб, як прийти до щастя.

- Да, хороший уніфікуючий засіб – водка. Хоча, чим більше слухати хорошої музики, тим краще буде життя в Україні. Це, можливо, наївно, але я в цьому переконаний. Коли в нас народ перестане слухати радіо шансон, а почне слухати джаз, ска і класичний рок, я думаю, що в цій країні швидше настануть позитивні зміни.

Музика – це такий показник, який звучить всюди. У нас її слухають на мобілах, у маршрутці. І слухають погану музику, поганої якості. Це показник того, що суспільство не має якихось критеріїв естетичних. Оскільки більшість молодих людей слухають «Фабрику зірок» і ходять на КВН, очевидно, у нас іще довго будуть проблеми ментального плану. Тому що вони навіть не хочуть собі уявити, що є щось інше – інша музика і культура, є якісь альтернативні методи сприймання світу.

- Чи займаєтесь ви якоюсь благодійницькою діяльністю?

- Ну у нас, напевне, не той фінансовий статус, щоб займатись благодійницькою діяльністю. Ми думали про те, що якщо будемо робити наші наступні концерти, то було б добре запрошувати якихось дітей з дитячих будинків… Але ми не олігархи поки що… От ми заробимо свій перший мільйон, продавши свій перший диск, і почнемо займатися благодійницькою діяльністю.

- Критики закидають, що у вас багато алкогольної теми і матюків. І що потрібно давати серйозну дорослу літературу, а не орієнтуватися на недозрілого читача. Що ви їм відповісте?

- Насправді це наші критики недозрілі і перелякані. Вони просто не знають життя. Я впевнений, що більшість працівників інституту л-ри імені Тараса Шевченка не знають, що означає слово «торчок». Вони просто закривають очі на це життя і не знають, що відбувається у їх під’їздах, на їхніх вулицях і провулках. І тому вони вимагають якоїсь серйозної, як вони вважають, заумної літератури на якісь абстрактні філософські теми.

А мені здається, що мистецтво має сміливо і відверто говорити на різноманітну тематику. Це не йдеться, що про якусь там чорнуху, а йдеться про те, що немає і не може бути якихось табуйованих тем, немає табуйованої лексики. Все це радянський синдром, коли люди створюють собі якісь там табу, запобіжники і бояться відкриватися. Мені здається, що ми у власній творчості ніби максимально від цього відходимо.

- Хто ваш читач і хто ваш слухач?

- На групу ходять люди від 14 до 30 років. По-моєму, це в принципі найбільш активний слухач. Це ті люди, які найактивніше ходять на всілякі публічні акції. Тому що цілком можливо, що є багато старших людей, які читають книги. Але вони не приходять на вечори, тому що вони звикли читати вдома чи в бібліотеках. А на вечори в основному приходить молодіжна публіка.

Цікаво спостерігати, як люди із субкультури музичної і з субкультури літературної найперше зустрічаються разом в залі і один одного бачить. Наш проект відрізняється тим, що це таке поєднання цільових аудиторій. Я думаю, що взагалі проблема українського культурного простору – його недоформованість. У нас нібито є все, якщо брати фрагментарно. Але воно не складається в єдину цілісну картину, тому що немає якихось механізмів, за рахунок яких це б культурне поле діяло. І такі проекти дозволяють розширити культуру в певний спосіб. Мені з собаками цікаво працювати і через те, що до нас приходить публіка, яка би просто на літературний вечір ніколи не пийшла.

- Як відрізняється ваша публіка у різних містах, як вас сприймають у різних куточках України?

- У маленьких містечках, де подібних акцій ніколи не було, і люди не знають, що це таке, як до цього сталося і як себе вести. Кременчук, наприклад. Воно не маленьке містечко, але там ніколи нічого подібного не відбувалося. Люди взагалі вперше чули, як читають вірші вголос. І вони справді не знали, як реагувати, дивилися з недовірою. А в тому ж Дніпропетровську чи Києві, де подібні акції постійно відбуваються, люди ніби сходу «в’їжджають», підтримують.

- У Чернігів ми в травні приїжджали з Тарасом Прохаськом і Сашком Ушкаловим. Це був такий дивний виступ у вузі вашому. Ну а по вузах це завжди дивно, я не люблю по вузах виступати, тому що туди так чи інакше студентів заганяють, принаймні частину з них.

Оскільки більшість молодих людей слухають «Фабрику зірок» і ходять на КВН, очевидно, у нас іще довго будуть проблеми ментального плану.

- Ви писали поезію, а потім почали ще й прозу писати. Що вам легше пишеться – проза чи поезія?

- Легше пишеться поезія, але більше платять за прозу. А взагалі, я люблю писати і прозу і поезію.

Розмову вели Вікторія ГАВРИК, Анна ПРЕЙС.

Для довідки: Сергій Жадан (23.08.1974) - поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Автор поетичних збірників «Цитатник» (1995, 2005), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), «the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit» (вибрані вірші 1992 - 2000) (2000), «Балади про війну і відбудову» (2001), «Історія культури початку століття» (2003), «Марадона» (2007), а також книг прози «Біг Мак» (2003), «Депеш Мод» (2004), «Anarchy in the UKr» (2005) та «Гімн демократично? молоді» (2006). В 2006 році вийшла книга вибраних творів «Капітал».

«Історія культури» - Росія, 2003; Польща, 2005; Німеччина, 2005.

«Депеш Мод» - Росія, 2005, Польща, 2006, Білорусія, 2006, Німеччина, 2007.

«Anarchy in the UKr» - Польща, 2007, Німеччина, 2007, Росія, 2008.

Укладач антології нюрнбергської поезії «Два міста» (Харків, 1999), упорядник таперекладач антологиї віденської поезії «Діти Райнера та Марі?» (Харків, 2004). Перекладає з німецької, білоруської, польської та російської мов.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити