Край мамонтів і білих берегів

Мезинському національному природному парку, що в Коропському районі Чернігівщини, у 2016-у виповнилося 10 років. У його межах розташована всесвітньо відома історична пам’ятка – стоянка прадавніх людей, відкрита понад століття тому.

У цьому краї жив і працював легендарний археолог і краєзнавець Василь Куриленко, який створив у глухому селі музей і до кінця життя ним опікувався.

У листопаді світ побачив його книгу «Крізь безодню віків». Майже одночасно з цим вийшов друком і путівник по Мезинському парку.

Землякам усіх часів присвячується

Василь Єлисейович Куриленко відійшов у вічність п’ять років тому, не встигши підготувати рукопис до друку. Тому книга вийшла під редакцією його дітей – Ігоря Куриленка і Людмили Чолану (уроджена Куриленко). Обсяг книги – майже 500 сторінок. У ній ідеться, крім спогадів автора, про геологічне минуле краю, добу мисливців на мамонтів, залізний вік, часи Київської русі, козацьку добу, дворянську культуру Коропщини.

Це – підсумок життя історика-дослідника, художника, мистецтвознавця, який проміняв життя в Петербурзі на долю сільського дивака. Книга присвячується землякам усіх часів і може бути корисною фахівцям з історії, археології, краєзнавства, мистецтвознавства і всім небайдужим до культурної спадщини. Видання містить фотографії, археологічні карти, малюнки та схеми, мова – проста і доступна.

Край давньої історії та чарівної природи

Саме так новий путівник презентує читачам Мезинський національний природний парк. У збірці представлені фотографії унікальної місцевості Коропського району, розповідається про історію парку, його рослинність і тваринний світ. Також є інформація про унікальні, всесвітньо відомі археологічні знахідки з Мезинської стоянки первісних людей, архітектурні перлини, природні рекорди.

Зокрема, в парку містяться 44 об’єкти археології, два з яких – національного значення. Тут проживають представники 85 видів рідкісних тварин і птахів, а також зафіксовано 17 видів рослин, занесених до Червоної книги України.

Для зручності туристів путівник містить карту природного парку, інформацію про екскурсійні маршрути, тури вихідного дня, еколого-краєзнавчі стежки та рекреаційні послуги.

Автор ідеї і науковий редактор путівника – заступник директора Мезинського національного природного парку, завідувач кафедри екології та охорони природи Чернігівського національного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка, кандидат біологічних наук Юрій Карпенко.

Коропщину полюбляють і кияни

Наші люди так влаштовані, що у відпустку хочуть їхати далеко і за дорого. Бо, начебто, тільки в такий спосіб можна відпочити й побачити незвідані красоти. Звісно, це можна зрозуміти, але існує й інший бік медалі. Якщо не вдається зібрати кошти на дальні краї чи сутужно з часом – не треба засмучуватися. Можна прекрасно і з користю провести вихідні за 100 з гаком кілометрів від Чернігова. Час від часу я так і роблю: не раз бувала в Батурині, Сосниці, Борзні, Ніжині, Любечі, Коропі… А нещодавно відкрила для себе Мезинський національний природний парк.

Тур вихідного дня наприкінці серпня вийшов на славу: у п’ятницю надвечір прибула до офісу національного парку в селі Деснянське (колишня Свердловка, а ще раніше – Псарівка), переночувала в будинку для туристів у селі Радичів, назавтра – огляд природних красот, нічим не гірших за карпатські, відвідини музею в Мізині, обідній перепочинок – у будиночку для туристів села Городище, потім – ексклюзивні палац і храм у Вишеньках, надвечір – огляд Рихлівського урочища й монастиря. Все це – разом із дорогою і ночівлею – обійшлося у 350 гривень. А скільки вражень, фотографій, спогадів, нових знань!

Навіть за день можна об’їхати автомобілем усі куточки Мезинського національного природного парку, розташованого на 31 тисячі гектарів. Є тут і піші маршрути. Місцеві жителі розповідають, що в Радичів приїжджають сім’ями кияни: ловлять рибу, купаються, відпочивають і… роблять консервацію. Столичні господині купують у селян садовину й городину і на просторій кухні в будиночку для туристів маринують, квасять, сушать. До Києва через місяць їдуть загорілими, загартованими, з сушеними грибами, рибою та банками припасів на зиму.

До речі, над рівнем моря ці місця розташовані значно вище ніж Чернігів, тому вражають легким сухим повітрям, погодою і рослинністю. А Десна тече поміж білими крейдяними берегами, вздовж яких тягнуться гори.

Всю інформацію для подорожі можна почерпнути з офіційного сайту Мезинського природного парку. Запевняю – вам там будуть раді, і ви не пошкодуєте.

Мисливці на мамонтів жили тут

У 2008 році українська наукова громадськість, краєзнавці та місцеві жителі відзначали 100 років із початку розкопок на місці стоянки прадавніх людей на території села Мізин Коропського району Чернігівщини.

Клопоти нинішніх українців не передбачають ні піднесення душі, ні розмірковувань над високими матеріями, ні заглиблення в минуле. Тож коли приїжджаєш на те місце на березі Десни, де жили первісні люди 20 тисяч років до нашої ери – одразу відчуваєшся в іншому часі. Адже Мізинське поселення є однією з найвизначніших пам’яток історії світового значення. А починалося все буденно: восени 1907 року козак Кошель із Мізина знайшов на своєму подвір’ї якісь величезні кістки. Новина зацікавила археологів. Як з’ясувалося згодом, тут було поселення давніх людей (кроманьйонців доби пізнього палеоліту). За сторіччя досліджень археологи відкопали п’ять круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на «чуми» північних народів: споруджені з дерев’яних жердин, покритих шкурами тварин, а зверху обкладені тваринними кістками та рогами.

Крім цього, тут знайдено оригінальні високохудожні вироби з бивня мамонта: скульптури-ідоли, жіночі статуетки, фігурки тварин, браслети. Ці речі прикрашені найдавнішим у світі орнаментом – меандром (ламана лінія з прямими кутами).

Безцінними є вироби з кісток, що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. Це – своєрідні кастаньєти, єдине свідчення про важливість танців для давніх людей. Тут же знайдено і розшифровано графічні записи музики – тогочасні ноти. Цю музику 20-тисячолітньої давнини можна чути у виконанні чернігівського військового оркестру.

На руслі Десни та її приток, у радіусі 30 кілометрів від Мізина, розташована низка прадавніх поселень із залишками земляних укріплень, у якому археологи знаходять старовинні предмети.

Без плутанини не обійшлося

Вже традиційно, не обійшлося в цьому питанні без мовної плутанини: в одних джерелах село звучить «Мезин», а в інших – «Мізин». Місцеві жителі кажуть «Мізин», і це зафіксовано в роботах перших дослідників палеолітичної стоянки. Зокрема, відомий археолог і антрополог Федір Вовк понад сто років тому записав: офіційна назва (тобто перекладена на російську мову) – «Мезин», автентична ж (справжня, природна) – «Мізин».

Наразі ж виходить так: у підручниках історії значиться Мізинська стоянка, а національний парк, до складу якого вона входить, іменується Мезинським.

Ця «хвороба» стосується не лише географічних назв, а й прізвищ людей. Адже в часи імперії всі назви перекладалися на російську, в радянську добу тривало те ж саме, а тепер уже не всі можуть відшукати власні корені – отож, як кажуть фахівці, таким чином, непомітно і відбувається деформація та розмивання національної ідентичності (самобутності) і культури.