Цукор: Носівський завод закрито. Тимчасово?

- На сьогоднішній день звільнено 180 чоловік, - розповідає Наталія Смоляк, керівник відділу кадрів Носівського цукрового заводу (Чернігівська обл.), - важко їм і мені. Багато хто все життя пропрацював на цьому заводі. А тепер або на біржу або на роботу в Київ.

Економічна криза прийшла в Носівку, зокрема, на підприємство, що великою мірою формувало бюджет району.

Буряки, які завезли на переробку, вивозяться, обладнання, яке можна легко вкрасти, знімається і ховається у найдальші склади, ставиться на консервацію, люди звільняються. Залишається лише охорона.

Не хочу розстроюватися!

- Не хочу нічого казати. Не хочу от і все!Не хочу розстраюватися! – рішуче відповідав на мої питання директор заводу Михайло Заболотний. Проте спільними зусиллями колег його якось розговорили. - В цьому році, коли ми запустили завод, я думав, що все буде нормально.

Ми залучили спеціалістів з інших заводів, провели ремонт, закупили вугілля, запустили піч. Але...На наш завод записали борг у 750 тисяч гривень, який мав інший завод, який, як і наш був у власності «Євросервіс - Україна», а потім з мене почали вимагати 100% предоплату за газ – 4 млн гривень. Кредитів банки не дають, таким чином ми змушені закриватися.

Ви, до речі ,знаєте скільки повинні платити підприємтва за тисячу кубів газу? 260 доларів, а не як Юля Тимошенко каже по 179,5 доларів США. То така його ціна на кордоні, а потім накручують за транспортування і таке інше.

Для того, щоб розрахуватися, заводи збувають цукор по будь-якій ціні.

- Хто наживається на цьому?

- Я їх називаю «чорні круки», звичайні оптові перекупники. Вони вже збили ціну за кілограм закупівлі цукру до 2,70 гривень, при собівартості до 4,00. А що залишається робити заводам, або гинути або продавати. Повірте на слово, взимку ціна на цукор підскочить до п’яти гривень.

Чи винен «грузинський єврей»?

- Потрібно знайти ефективного власника. Потрібно давати державну дотацію на вирощування цукрового буряка. Я вже пропрацював на заводі 34 роки, але я технічний директор. В минулому році була майже подібна ситуація, так я взяв у борг у Івана Куровського 2 тисячі тонн цукру, а зараз все.

Закриття заводу це трагедія для району. Дійсно, великою мірою робота заводу була центром існування для великої кількості людей робітників та їх родин, жителів посьолку, учням школи № 2 міста Носівка – всім їм допомагав завод.

- Як вам зараз психологічно?

- Дуже важко, для мене колектив це був як сім’я, до мене йшли зі всіма проблемами, є люди, з якими я пропрацював більше 30 років. А тепер треба їх звільняти. Минулий раз, після того як я врятував завод, наступного дня ліг у лікарню – прихопило сердце, відчуваю, що скоро доведеться знову лягати.

Виходжу з кабінету Миколи Васильовича, перед його кабінетом стоять двоє чоловіків, в очах розгубленість, говорити відмовляються. Хто ж винен у тому, що сталося? Звичайно ж, політика уряду, але і власники теж.

Як висловився Микола Васильович, господар – «грузинський єврей» з Києва вирішив не підтримати заводи, і всі активи перевів на іншу фірму.

Мовою документів закриття заводу пояснюється так: «В зв’язку з неможливістю фінансування та враховуючи малий обсяг заготівлі сировини вважати недоцільним розпочинати виробничий сезон на ВАТ «Носівський цукровий зовод». З п’яти заводів, що належали «Євросервіс - Україна», тепер залишилося може тільки два.

Селище біля заводу будувалося разом із заводом ще наприкінці XIX ст, за часів засновника Мусіна-Пушкіна. Тепер це місце проживання пенсіонерів та щойно безробітних.

Підхожу до чоловіка, який годує курей.

- Це вперше таке лихо, - каже він, - на біржу піду, або в Київ, Чернігів поїду. Якщо завод запрацює, викличуть. То й повернуся.

Представитися він відмовляється, зате говорить свою посаду – машиніст парової турбіни.

По дорозі з Носівки до Чернігова почув цікаву версію: завод закрито через дії Івана куровського. Начебто вирішив таким чином прибрати до своїх рук завод. Подібне трапилося минулого року з Носівською птахофабрикою.