У нас в квартирі... мороз. А у вас?

У квартирі Галини Леп’явко з Кукович (Чернігівська обл.) один градус тепла. Галина Григорівна любить чаї з лікарських трав. І в тому, як вона живе, не звинувачує ні владу, ні людей, ні себе

Галина Григорівна за фахом бухгалтер і вчитель. Має майже 40 років трудового стажу. Народила, виростила і вивчила двох синів і доньку.

Незважаючи на свій 70-річний вік, веде активний спосіб життя.

Біда прийшла навесні

Батьки у Галини були вчителями. І вона хотіла діток навчати вічному і розумному. Але мрія збулася не одразу. Спочатку вивчилася на бухгалтера у Чернівцях, звідки родом був її батько.

Заміж не спішила, хотілося світу побачити. Більше десятка років працювала в одній з військових частин у Німеччині на посаді бухгалтера. Тоді повернулася додому, вступила до Ніжинського педагогічного інституту.

– Першим моїм робочим учительським місцем була Кудрівська школа, що на Сосниччині, – з теплом у голосі каже Галина Григорівна. – Я і зараз із вдячністю згадую своїх колишніх учнів і колег.

Згодом у Куковичах викладала українську мову. Тут і квартиру отримала – простору, світлу, у центрі села.

– Сталося так, що до пенсії мені доробляти довелося у Макошине, – розповідає Галина Григорівна. – Як ходили автобуси, то добре було, а як перестали – пішки добиралася. Встану о четвертій ранку, квартиру натоплю, їсти наварю – і вперед, на роботу.

...Був березень. Морози, здавалося, відступили. Галина Григорівна вже не топила вранці своє житло.

– Приходжу якось із роботи, а в кімнатах під батареями калюжі, – зітхає старенька вчителька, – система опалювальна розморозилася...

Жінка може все

Як же їй було важко! Однак нікому не жалілася. На той час чоловіка у неї вже не було, у 55 років полишив цей світ. Трьох дітей дорощувала і доучувала одна. Ще й операцію на шлунку довелося перенести – складну дуже.

– Не знаю, як я живою після неї зосталася, – зітхає Галина Григорівна. – Видно, не угодна я була Богу, що не забрав до себе. Я багато читаю, тести проходжу, то для себе саме з цих джерел дізналася, що топтатиму ряст на землі до 2018 року.

Усе минулося, зарубцювалися тілесні і душевні рани. Діти її – Марина і Олександр – юристи, живуть і працюють у Полтаві. А середній син Павло працював теж там, машиністом локомотиву, як покійний батько. Та коли здоров’я і життя мами було, як мовиться, на волосинці, він полишив усе і приїхав до неї. Так і живе у Куковичах.

– Квартиру я свою приватизувала, а от газ, як мої сусіди по будинку, провести не можу за свою пенсію. А вона в мене – 670 гривень. Економлю на всьому.

У квартирі охайно. Хоча розкошами тут і не світить, але є все необхідне для життя. Багато книг, настінних календарів.

– Я їх колись колекціонувала, а нині полишила це заняття, бо надто дорогими стали календарі, – каже жінка.

Сама собі лікар

Як же виживає Галина Григорівна у холодній квартирі? У мене ноги у теплих чобітках почали заклякати.

– Ну що ви? – щиро дивується учителька. – У мене тепле житло, ніколи вода не замерзає. А влітку спеки не буває. Сусіди на другому поверсі страждають від духоти, а в мене – прохолода.

Галина Григорівна тільки тиждень тому почала вкриватися ватяною ковдрою, а до цього на ніч лягала під байкову.

– Спиться добре, до ранку не прокидаюся, – каже. – А як нежить, то лікуюся травами, яких щоліта заготовляю багато, щоб і людям можна було наділити. А ще виписую пігулки з Києва поштою – завжди якісні присилають. Мені після операції без них ну ніяк!

Трави учителька заготовляє на Горпини та Івана Купала – тоді вони мають найбільшу цілющу силу.

– Ви запам’ятайте, бо у житті обов’язково згодиться, – ділиться своїми набутками Галина Григорівна, – лікарські квіти жовтого кольору лікують захворювання шлунково-кишкового тракту, а червоного – тиск, серце. Але треба завжди порадитися з лікарем.

Ще своє здоров’я учителька гартує і оберігає від хвороб деснянською водою, бігом, ходьбою на лижах.

– Узимку на річку не ходжу, а в усі інші пори року буваю на Десні щодня. Обливаюся водою, купаюся, обтираюся, роблю зарядку на свіжому повітрі. А ще здорово додає хорошого настрою і здоров’я біг. Люблю на лижах ходити за село. Та от біда, дерев’яні давно зносилися, а один добрий знайомий дає мені напрокат пластикові, та я їх не люблю. Ненадійні вони якісь.

Дивакувата сусідка

– Звикли всі, що я так живу, – каже Галина Григорівна. – Не чую за своєю спиною ні насмішок, ні дивування.

Старенька вчителька любить дарувати людям радість, ділитися зібраними травами, насінням городини. Рештки їжі роздає сусідським собакам і котам.

– У мене в хазяйстві п’ять курочок і півень, – каже вона. – Ще п’ять соток городу, які вже не сила мені обробляти. Але стараюсь, щоб не бур’янів. Якоїсь осені хтось викопав мою картоплю, то нікому не казала і в міліцію не заявляла. Хай їсть, може, здоров’я йому додасться.

Дуже щаслива Галина Григорівна з того, що її не забувають колишні колеги. Вони на 70-річчя подарували постільну білизну.

– Не знаю, як і віддячити їм за увагу до мене, – каже жінка.