Чиясь мама біля контейнера

Уже сьогодні не стане здивуванням, коли входячи до підземного переходу почуєш проникливу мелодію різних музичних інструментів чи пісню, яку веде несміливий дитячий голос.

Суспільство, підготоване документальними фільмами про ієрархію мафії безхатьків навчилось не зважати на них уваги. Кожен, наче той страус, ховає голову у суєту власних проблем, виправдовуючись усім, та лише не власним егоїзмом та байдужістю.

На жаль, підступні узурпатори людського горя вбили у нас співчуття. Звичайно, незаперечним є факт спекуляції на людській доброті, але невже вона вичерпна?

Охайна старенька

Щодня біля свого гуртожитку я зустрічаю бабусю. Вона одягнена не у брендів одяг, але він завжди випраний та випрасуваний.

Старенька ніколи нічого не просить, а лише мовчки, ховаючи сумні очі, похапцем перевіряє контейнери зі сміттям. Як світяться її очі, коли привітаєшся, і скільки неприхованого болю у її старечій посмішці.

Пропрацювавши все життя, вона мусить принижуватись у старості. І це лише для того, щоб врятувати рідну людину, яка стала на слизький шлях.

У кожного є проблеми, але не в усіх є найважливіше для їх подолання – підтримка, у будь –якому вияві.

Мати все – і в одну мить втратити. Тягнутись до останньої надії – і втрати її на апогеї… залишитися сам-на-сам  з усім, що проти тебе…

А ти впевнений у своєму завтра?