Дубіля перетворюють на "збоченця", а Воробйова "оточили вороги"?

Прес-секретар обласного осередку ВО «Батьківщина» Світлана Сокол засудила чернігівців, котрі у соціальних мережах піддали обробці реальне відео, на якому народний депутат Валерій Дубіль грає на баяні.

Депутат міськради Сергій Воробйов обурився статтею про реформування тролейбусної мережі міста та назвав її замовною його ворогами.

Про взаємовідносини обранців з представниками громади та ЗМІ у недільному матеріалі svoboda.fm.

Тиждень тому найвідоміший на сьогодні прилучанин виклав у соціальних мережах відео, де він, сидячи у когось на кухні, грає на баяні мелодії відомих пісень «Выбери меня (Птица счастья)» та «Ніч така місячна».

Після застосування можливостей сервісу Coub, чернігівці перетворили відео на серію кліпів, у яких Валерій Дубіль «грає» популярні у 90-х та 2000-х роках композиції, зокрема, саундтреки із серіалу «Бригада» та фільму «Пірати Карибського моря», а також під власний акомпанемент «співає» пісні Михайла Круга «Кольщик», Максим «Знаєш ли ты», груп Сектор Газа «Взял вину на себя», Руки вверх «18 мне уже» тощо.

Кліпи стали настільки популярними, що один з місцевих сайтів навіть розмістив їх у розділі новин під назвою «Нардеп з баяном став популярним у соц.мережах».

Голос Валерія Дубіля на Чернігівщині, прес-секретар обласного осередку ВО «Батьківщина» Світлана Сокол назвала коуби зі своїм начальником посяганням на святе, тобто «брєдятіною» та глумом.

Причому не над публічним політиком, а (цитата!) "над людиною, батьком, дідусем".

Такі дії, за її словами, свідчать про те, «як просто представнику ЗМІ в нашій країні облити людину брудом і ніякого покарання за свої «творєнія» не понести».

Світлана Сокол, мабуть, забула, що у своїй передвиборчій кампанії Валерій Дубль постійно використовує свою родину. У численних рекламних роліках його дружина та діти хизуються своїм чоловіком та батьком, розповідають який від чудовий сім’янин та порядна і чуйна людина.

І як, дивлячись таке, виборцю зрозуміти: за політика Валерія Дубіля він голосує чи за батька та дідуся Валерія Дубіля?

А який бруд (бо без жодних доказів) сам народний обранець та його представники говорили, а пов’язані з ним ЗМІ писали, скажімо, напередодні парламентських виборів 2014 року про народного депутата Владислава Атрошенка та тодішнього мера Чернігова Олександра Соколова?

Для прикладу хоча б те, що перший "пропонував Дубілю поділити область на двох":

А другий "втік до Києва з мільйонами вкрадених доларів у валізі":

Отож, і народному депутату нічого не варто облити брудом колегу, а також міського голову.

Сама пані Світлана не була проти «брєдятіни». Але коли об’єктом був не її бос, а, скажімо, колишній Чернігівській міський голова Олександр Соколов та заступник голови облради Валентин Мельничук. Тобто, коли про когось, це смішно, а коли про тебе – «творєніє».

«Ви от виставляєте у мережі фото зі своїми дітьми і може статися так, що із дбайливого татуся та дядечка, завдяки отаким майстрам іронії та сміху, Ви вмить перетворитеся на збоченця. Ви також це опублікуєте?, - роздає на горіхи пані Сокол і журналісту, що опублікував «Дубіля з баяном» на інформаційному ресурсі.

Невже після публікації коубів парламентар так змінився, що із дбайливого сім’янина перетворився на порушника кримінального законодавства? Невже він такий уразливий, що невинний гумор здатен так відобразитися на його психіці? Якщо так, то чи потрібен Чернігівщині такий невпевнений у собі народний депутат, який не зможе відстояти у Верховній Раді інтереси області, якщо їх піддадуть сміху його колеги? Злякається бути ображеним і забуде про своїх виборців.

Чи відданий помічник нардепа постійно підкидає йому "ведмежі послуги", які не знаходять фахових реакцій у самого нардепа?

Певно, таким слабодухим пан Дубіль і є, якщо підлегла намагається його сховати від будь-якого стороннього впливу?

Світлана Сокол каже, що у всьому, навіть у гуморі, потрібно знати межу.

Оскільки "у всьому", то може для початку у кількості каденцій у Верховній Раді? Нинішнє скликання для Валерія Дубіля уже третє. Чи не межа вже?

Заносило цього тижня і депутата Чернігівської міської ради Сергія Воробйова. Статтю «Слово не Воробйов: «Розвиваючі» тролейбуси, радять їхати маршрутками», опубліковану на svoboda.fm, він назвав «галімим матеріалом», професію автора (журналіст) взяв у лапки, а вигаданих мотиваторів до написання тексту – ворогами.

«Це не критична публікація, а явна заказуха з перекрученою суттю, - прокоментував статтю Воробйов. – І ворог тут не «журналіст», а його замовники».

Суть «заказухи» полягала у тому, що на конкретних прикладах було показано – запропоноване, у тому числі Воробйовим, реформування тролейбусної мережі міста не відповідає головним його завданням: підвищенню фінансової ефективності ЧТУ та мінімальному дублюванню тролейбусних маршрутів автобусними.

Схоже, Воробйова це не цікавить. Його хвилює тільки те, що його ж висловлення були показані у невигідному для нього світлі.

Він не спростовує наведенні у статті цитати, які показують, що він, м’яко кажучи, не дуже розбирається в існуючій транспортній системі міста. Він називає свої слова перекрученими та вирваними з контексту.

Однак, якщо людина пропонує 7-ю маршруткою, яка їздить тільки до вул. Єськова, їхати до ЗАЗу, то як ці слова не перекручуй, звідки їх не виривай, але пішки кілька кілометрів йти доведеться.

Така ж ситуація з тролейбусом, який, на думку Воробйова, їде від Політеху до вул. Доценка і не проїздить біля ринку Нива.

«А взагалі, я радий, що проти мене задіюють такі методи, значить рухаюсь у правильному напрямку, - говорить Воробйов. - Ворог мене визнав ворогом».

Тут пан Воробйов схоже не розуміє, що якби він почав справляти природні потреби у ліфті якогось будинку, то проти нього також почали б "здійснювати методи". Певно, і в газетах могли б про це написати. Невже і в такому випадку він би зробив висновок, що рухається у правильному напрямку?

Звісно, думки ворогів приємніші для власної гідності, аніж визнання себе телепнем у окремо взятому питанні.

І тут (у подібних думках) пан Воробйов у Чернігові не самотній. Так історично склалося, що місцевих чиновників та депутатів у нас критикують не дуже. Хіба що під вибори, і з табору конкурентів. Щоб вони не зробили, це швидко сходить їм з рук, якщо взагалі на них заходило.

Їм не дорікають за антигромадські рішення (хіба що день-два, та й то, якщо рішення настільки вилізе на поверхню, що не попрікати вже не можна) до тих пір, поки вони не підуть на незаслужений відпочинок.

Як не дорікають і тим, у першу чергу представникам правоохоронних органів, які не влаштовують їм той відпочинок якомога раніше, причому за державний кошт, але у закритому приміщенні.

Результат, з-поміж іншого: городяни не знають ні прізвищ своїх депутатів, ні облич, ні, щонайголовніше, їхніх обіцянок та стадій виконання. Це дозволяє депутатам та чиновникам міняти партії, обіцяти те ж саме, невиконане в одному окрузі обіцяти виборцям іншого округу, балотуватися у наступне скликання, хоча після минулого мали б і на вулицю носа не показувати.

Внаслідок вищевикладеного чиновники розслабилися, ЗМІ почали вважати своїми штатними одиницями, а не представниками четвертої влади, і будь-яку критику на свою адресу, якою б аргументованою вона не була, - замовною ворогами.

Написали, що припаркувався на зеленій зоні – "вороги замовили". Поставив пилораму у мисливському господарстві – теж "вони". Вкрав кілька мільйонів – "комусь не догодив". І жодних думок, що вчинив незаконно, безглуздо чи не так, як обіцяв виборцям.

Більшість представників української влади (і Дубіль з Воробйовим не виняток) на словах ведуть країну до Європи, але на ділі, схоже, навіть критику на власну адресу хочуть чути не європейську, а радянську. Проте, у Європі з критикою влади справи дещо інакші, ніж були в СРСР за часів товариша Сталіна.

«Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати», - «Декларація про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації», схвалена 12 лютого 2004 року на 872 засіданні Кабміну Ради Європи.