20 лет тому назад Рух был мощным общественно-политическим движением

20 років РУХу: справи і розвінчані міфи.
    Ілля Шутов. Член оркомітету, відповідальний секретар регіону в 90-х.
  У вересні 2009 році виповнюється 20 років із дня заснування громадсько-політичної організації, фундатора незалежної України - Народного Руху України за перебудову. Головою Руху обрали поета, літератора, громадського діяча Івана Драча. Рух, як національно-визвольна течія зародився в умах шестидисятників, у формі Української гельсинської спілки знайшов своє втілення у 70-80 роках, але масовим став тоді, коли в Спілці письмеників України почав функціонувати оргкомітет по створенню Товариства української мови. Перша масова патріотична громадська організація очолювана поетом, літератором, громадським діячем Дмитром Павличком дуже швидко підготувала широку базу для формуванн РУХу. На початку дев`яностих років Народний Рух України висунув гасла зрозумілі нації: незалежність, демократія, рівноправ`я, гіднй рівень життя, Європейський вибір, приватизація державних підприємств та землі працівниками та селянами. Нація підтримала ці ідеї.
 До здобутків РУХу, який ні дня не був при владі, і його прихильники і вороги беззаперечно віднесуть утвердженя соборної, незалежної України. Він став творцем демократичної системи управління державою, багатопартійної системи в Україні, Збройних сил України, Національної гвардії, грошової системи тощо. Все це було заплановане програмою державотворення, затвердженою з`їздом РУХу і впроваджувалось в життя через парламентську групу «Народна Рада».
  РУХ став кузнею партійних кадрів партій демократичного спрямування. В надрах РУХу отримали безцінний досвід організаційно-масової роботи лідери та члени Української республіканської партії (Л.Лук`яненко, М.Горинь, інш.), Демократичної партії України (В.Яворівський В.Дончик), Української Народної Партії (І.Заєць, В.Кулинич), партії Народний рух України (В.Коваль, О.Чорноволенко та інш.,) Української хрестиянської республіканської партії (М,Поровський), Нашої України (В.Кириленко), Соціал-демократичної партії України, Батьківщини (Л.Бірюк, М.Косів, П.Мовчан, та інш.), Партії Регіонів (С.Головатий, О.Лавринович та інш.), та інші.
Вдячні РУХові і лідери Комуністичної, Соціалістичної, Народної партії (Литвина), партії Регіонів за те, що РУХ неодноразово проявляв свою великодушність і терпимість. У Західній Німеччині пройшли сотні і сотні судових процесів над колишніми нацистами. І з кожним новим процесом країна очищалася від пороку. А в Україні нічого подібного не було.Під час заборони на діяльність КПУ, введеною Постановою Президії Верховної Ради України, під тиском бувших комуністів, РУХ не згадав КПУ-КГБ ні організованих ними побиттів, ні фізичного знищення активістів РУХу, не «полював на відьом» і не проводились люстрації ( усунення з посад осіб, які скомпроментували себе співпрацею з КГБ, переслідували інакомислячих, підтимали ДКНС ( рос.-ГКЧП).
Та що могли зробити близько сотні депутатів «Народної ради» (тільки частина з них була рухівцями), яким в парламенті протистояли три сотні відбірних «генералів КГБ»? «Генерали» незаконно відновили КПУ, зареєстрували, незважаючи на те, що установчий з`їзд «відновленої» КПУ відбувався в «підпіллі» під час її «заборони» (де міністри юстиції України?). Безумовно компартійно-КГБістський актив повсемісно без проблем сфальсифікував, перші вибори Президента (основні опоненти один з лідерів РУХу В.Чорновіл і лідер КПУ Л.Кравчук) на користь Л.Кравчука.
Фальсифікації відбувалися і відбуваються на сході та півдні України по сьогодні. Так сталося і на других, третіх та четвертих Президентських виборах. Вибори, організовані за законами, встановленими компартійною бюрократією, в черговий раз спотворювали і спотворюють волевиявлення народу. (За що дали орден «підрахую»?) Державна бюрократія, яка залишилась у спадок від тоталітарного російсько-радянського суспільства, в ті часи контролювала всі сфери життя суспільства і перетягувала на себе владу, але робила це не тільки прямими методами адміністративного тиску, а й через створення широкого прошарку безправного люмпенпролетаріату, позбавленого права голосу на виборах. Зусиллями пострадянської бюрократії в Україні по суті і сьогодні не скасована прописка, обізвана тепер “реєстрацією” вона і надалі закріпачує пересічного громадянина, блокує відхід від хабарницьких принципів пересування трудових мігрантів, реєстрації та функціонування підприємницької діяльності, послідовно ускладнює перебування людини за реальним місцем проживання: ставить її та її сім”ю у хабарницьку залежність від жеківських працівників, міліції, дрібних чиновників адміністрацій, не дає можливості отримати належну медичну допомогу, влаштувати дітей в дитячі заклади, школу, тощо.
Компартійно-КГБістська номенклатура, яка злилась з державним апаратом УРСР, маючи переважну більшість у парламенті, розуміючи по-своєму і втілюючи по-своєму висунуті РУХом і підтримані нацією ідеї, сприяла отриманню незалежності України лише з метою особистого збагачення. Внаслідок цього ця кліка незаконно заволоділа підприємствами в Україні, зробила їхніх працівників люмпенпролетарями, а самі стали олігархами і тепер в парламенті відстоюють непорушність процесів «приватизації». Процеси приватизації вона здійснили не на користь працюючих на підприємствах робітників, непрозоро, з зупинкою виробництва та масовими звільненнями працівників. Таким чином потужний потенціал України і її нації був використаний КПУ-КГБістами та криміналом для увічнення своєї влади. Впродовж 20 років вони були і є при владі, камуфлюючись під різні кольори, розкрадають майно і торгують майном української нації. «У людей проблеми, вони ніяк не можуть сторгуватися, щоб розрахуватися з комуністами, яким мало пільгових подходів по обленерго, які їхнім спонсорам надаються, мало їм (комуністам-авт.) посад у виконавчій владі, їм ще потрібна ця посада (заступника голови Верховної Ради України)», - відмітив Лавринович»(18.02.2009 рік). За його думкою, «уряд змушений розраховуватися зі своїми асоційованими участниками коаліції таким чином, узв`язку з тим, що без голосів фракції КПУ у них, ймовірно, не виходить рішення про зміну складу Кабміну.
 Практика творення люмпенпролетаріату в Україні, підкріплена соціальними подачками, набрала гіпертрофованих форм ще напочатку 90-х і була направлена в першу чергу проти рухівців, та його прихильників, які за твердженням В.Лєсного з м. Семферополя «працювали безкорисно, самовіддано і згуртовано», «у русі брала участь переважно інтелігенція та представники інших соціальних груп і прошарків».
У мутних водах приватизації компартійно-радянсько-кримінальній номенклатурі вдалося поділилося суспільство на люмпенпролетарів, чиновників та творіння КГБ- КПУ, олігархів. Олігархи і «нелюстровані чиновники» в Україні далекі від інтересів нації. Статки свої вони накопичили користуючись високим КГБісько- компартійним, або кримінальним статусом. Не будучи національно поєднаними з суспільством, паразитуючи на ньому, вони не тільки не дбають про націю, а й сприяють подальшому її зубожінню. Їхні підприємства, не модернізовані до сучасних вимог, можуть бути рентабельними лише тоді, коли робоча сила в Україні коштує менше, ніж вона реально може коштувати на загальноєвропейському ринку праці, коли пролетаріат упосліджений: малоосвічений, “русскоговорящій”, без реєстрації, питущий, згодний на мінімальну заробітну платню. Саме тому таким ускладненим є просування України в Європейське Співтовариство та інтеграція в Євроатлантичні структури.
 Використовуючи механізм заборони на відчуження землі, олігархи досьогодні практично безоплатно захоплюють землі, отримані селянами при розпаюванні. Беручи землю в оренду, отримуючи корпоративні права на неї і провівши фальшиву (з заниженими результатами плодородності) експертизу на початку оренди, та нормальну в кінці, вони виставляють селянину рахунок за поліпшення плодючості землі (яку не здійснювали). Він, збіднілий і упосліджений, може конпенсувати це тільки відмовою від прав на власну землею.
Невдоволений політикою соціального терору направленою на зубожіння нації, яка впроваджувалася урядом В.Масола, позицією Л.Кравчука, який стверджуючи, що спирається на РУХ, із запропонованих йому кількох сотень пропозицій по оновленню кадрів в державі, реально призначив менше десяти осіб, в осени 1993 року РУХ організував акцію непокори владі. Внаслідок масових заворушень організованих РУХом ( в тому числі студентські голодування і наметові містечка) в кінці 1993 року, достроково припинили свою діяльність, як Президент, так і парламент. ( С.Хмара, ніколи не був в керівництві РУХу і не мав достовірної інформації стосовно організації голодування студентів та заворушень 1993 року).
Поставлені перед вибором пагане і ще гірше, не маючи свого кандидата на другому етапі виборів, РУХ змушений був підтримували Л.Кравчука, та фальсифікації в східних областях України (за фальшивими стінами в Сєверодонецькій міськраді знайдено тисячі бюлетенів людей, які проголосували за кандидата в Президенти Л.Кравчука), в 1994 році призвели до того, що Президентом проголошено Л.Кучму, а більшість у парламенті знову отримала компартійно-КГБістська номенклатура.
Можновладцям, далеким від бажання втілити національну ідею (незалежність, демократія, рівноправ`я, приватизація державних підприємств та землі працівниками та селянами), для того, щоб такий стан залишався якнайдовше, необхідно не тільки люмпенізувати країну, а й в першу чергу заблокувати будь-яку вільну інформацію. Тому, замість того, щоб утворити ще один національний канал і створити національну телевізійну мережу, олігархія і пострадянська бюрократія прийняла рішення додатково навантажити перший національний. Замість збільшення, отримали теж саме -обмеження! Саме тому держава 15 років не має захищеного інформаційного простору, національної телевізійної мережі, національної загальнодержавної преси! Саме тому президент та прем”єр-міністр сусідньої країни у нашому інформаційному просторі з`являється частіше, ніж Президент та Прем”єр-міністр України, а одіозні “лужкови” вільно пропагують свої антилюдські, антиукраїнські погляди в Україні.
Люмпенпролетаріатизація закінчується там, де починається вільна інформація і преса, а чиновники дотримуються законодавства. Та про які принципи дотримання законодавства пострадянською бюрократією може йти мова, коли вона може дозволити собі не знати мови, культури, національних традицій українців, коли може собі дозволити безкарно порушувати Конституцію України, постанови Верховної Ради України, не виконувати укази Президента України, замахнутись на національну гідність України!
Відповідно до статті 20 Конституції України: Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Порушуючи статтю 20 Конституції України, яка визначає зображення Державних символів України, у Верховній Раді України на чільній стіні, за президією розмістили зображення прапору, не затвердженого Конституцією, адже вертикального розташування кольорів прапору Конституцією України не передбачено!
Прапори Росії і Франції відрізняються між собою, тільки горизонтальним (у Росії) та вертикальним (у Франції) розміщенням полос одного і того ж кольору.
Національний банк України, впродовж дев`яти років систематично та наполегливо порушує Постанову Верховної Ради України Про Державний герб України, розміщуючи на всіх банкнотах зразку 2000 -х років “герб”,
 Постановою Верховної Ради України затверджено два варіанта зображення державного герба – кольорове (золотий тризуб на синьому щиті) і чорно-біле (чорний тризуб і щит на білому фоні). Національний банк України, зображуючи на банкнотах «герб», в їхньому дизайні жодного разу не використав офіційно затвердженого варіанта, хоча кольори, використані в дизайні окремих купюр дозволяють це зробити без всяких проблем! Була б воля не допустити наруги над символами України! Таким чином, спільно з практикою «совково-російських» святкувань «дня захисника московської вітчизни» на загальнодержавному рівні формується нігелізм і неповага до національних символів, страждає авторитет української держави, принижується національна гідність нації.
Проте справи започатковані Рухом продовжують своє життя. Здатність боротися за національну ідею, закладена РУХом в голови українців, підкріплена метою (зберегти національні і демократичні досягнення, забезпечити гідний рівень життя нації в об”єднаній Європі), необмежена, тому посягання на права і свободи нації завжди наштовхувались і наштовхуватимуться на активну протидію саме учасників РУХу- ідеологічно стійких суб”єктів помаранчової революції, які заради суспільного блага в 2000-2008 роках об”єдналися в виборче об”єднання “Наша Україна”. Багато хто не зрозумів всієї глибинної суті такої самопожертви національної демократії (УНП, НРУ та інш), сприйнявши такий крок як слабкість національно-демократичного руху. Проявилось це в момент творення партії “Наша Україна”, яка об”єднала так звані «вершки» національної демократії. Та об”єднавши зпінені вершки, облишили корінці разом з ідеологічними принципами в УНП, НРУ та інших партіях,.
В 2004 до національно-демократичного РУХу долучилися БЮТ і Соціалістична партія. В процесі політичного життя українського парламентаризму, випадкова в таборі національної демократії, Соціалістична партія, одразу зрадивши національну демократію змовою з КПУ та ПР, втратила авторитет і підтримку учасників помаранчової революції та зійшла зі сцени парламентаризму під час позачергових виборів. БЮТ пішов шляхом «солідаризму» підібравши у свої ряди «на перевиховання» «кучмівських олігархів».
Багато хто просто не зауважив, що в Україні, під час “помаранчових” подій відбулась підтримка РУХівських ідей демократичності формування влади, відбувся виступ проти “олігархії” сконцентрованої навколо Л.Кучми та впроваджуваємої ними “люмпенпролетаризації”, тобто масового зниження рівня життя, втрати власності, накопичень. Багато хто не зрозумів, що в Україні відбулась національно демократична соціальна революція основи якої закладені саме РУХом і рухівцями.
Надзвичайно позитивним явищем “помаранчевої революції” був націоналізм, як квінтесенція принципів впроваджених РУХом. Направлений проти негативних зовнішніх впливів і стимульованих ними дій проти самого існування нації і держави, він сприяв організації громадської спільноти на захист основ державності: соборність, демократію, рівність. Саме тому нація змогла ефективно вплинули на легітимні органи влади — Верховну Раду України і Верховний Суд України, які перевели суспільну енергію в законне ненасильницьке річище “помаранчової революції”. Зусиллями нації "помаранчова революція" відстояла принципи демократичного формування влади та ненасильницької її зміни в нашій державі, дала подальший поштовх саме такому майбутньому розвитку України. Така політична тенденція – справа багаторічної діяльності багатьох “РУХівців” у 90-х роках та партій, які виникли в лоні РУХу: Української Народної партії, партії Народного Руху України, Демократичної, Української республіканської, Української хрестиянської республіканської партій та ін.

Куча незнакомых лиц. И среди нет многих, кто действительно был основателем Руха. Также весьма затруднительно причислить к основателям НРУ Соломаху, Соболя, Чернякова, примнувших к партии позже и находящихся ближе всех к камере. И уж совсем рассмешила фигура Сергея Бутка. Он то в начале 90-х был яростным антируховцем-комсомольцем, в газеты об этом писал, а позже стал таким же самозабвенным патриотом.

щось не зрозумів вас. а що зробили ви?

Підніжки, грязь...корита

Хыба це рухывцы? Ы що вони зробили кожен окремо? Ныкчеми.

    Я один із засновників РУХУ, а де і ким був у цей час В. Хоменко та ті що показані на фото що показано на МОНІТОРІ.