Чому на Чернігівщині досі бовваніють радянські вожді… з бетону?

Наближається 20-та річниця розвалу СРСР і здобуття незалежності Україною, але й досі у містах, селищах і селах Чернігівщини бовваніють численні символи та пам’ятники часів неіснуючого СРСР.

Більшість з них виготовлені з бетону, цегли, навіть гіпсу і давно перетворилися у напівруїни. Але на вимогу, як кажуть посадові особи, комуністів продовжують плюндрувати довкілля.

Дехто із захисників цього мотлоху стверджує, що немає юридичних підстав для їх знесення.

Авжеж! Нагадаю, що відповідно розпорядження Представника Президента України в Чернігівській області № 300 від 15 вересня 1992 року «керівникам структурних підрозділів обласної державної адміністрації, обласних організацій, підприємств, установ, районних державних адміністрацій, Чернігівського, Ніжинського, Прилуцького міськвиконкомів, Деснянського та Новозаводського райвиконкомів відповідно до доручення Президента України» було доручено до 1 листопада 1992 року «організувати роботу по ліквідації символів неіснуючого СРСР, застарілих символів нашої держави, наочної агітації, пропагандистських гасел та демонтажу пам’ятників монументального мистецтва, що зняті з державного обліку згідно рішення облвиконкому від 23.03.92р. №97».

У цьому списку 112 «нерухомих пам’ятників історії і культури Чернігівської області (місцевого значення)». Найбільше їх у Бахмацькому районі – 13, у м. Чернігові – 10, Менському, Ічнянському районах по 9.

Треба відзначити, що більша частина цих «нерухомих пам’ятників історії і культури» зникли природним шляхом через руйнацію, але деякі продовжують знаходитись в центрі «уваги». У Чернігові це, в першу чергу, пам’ятники Леніну і Петровському на Шерстянці та Фрунзе на Валу, які періодично пошкоджують і плюндрують добровільні виконавці рішення влади про їх ліквідацію.

Отже, що заважає владі стільки років виконати свої ж рішення?

Мають, звісно, рацію ті, хто вважає, що місцева влада й досі комуністична за складом і духом її керманичів. І не має значення, які партквитки вони носять у кішенях.

Проте, головна причина, на мою думку, у байдужості самих жителів міст, селищ і сіл за майбутнє їх дітей.

Увеличить

Увеличить

Увеличить

Увеличить

Увеличить

Увеличить

Увеличить

Увеличить