Наталка Фіцич: “Журналістські традиції в Україні існують з початку 90-х”

Журналісти всеукраїнських ЗМІ, які звільнилися з роботи через цензуру, продовжують протестувати. Про свою солідарність з чесними стандартами вже заявили керівники Асоціації українських банків, Київської незалежної медіа-профспілки, Інституту масової інформації, Київського юридичного товариства. 15 листопада було відкрито спеціальний рахунок допомоги. “Високий Вал” попросив коментар у Наталки Фіцич. Телеглядачі знають її як одне з облич каналу “1+1”. Наталка після відомих подій називає себе “просто журналістом”.

“ВВ”: Наталко, сьогодні ми дізналися про створення спеціального рахунку допомоги журналістам, які через незгоду з цензурою опинилися без роботи. Чому відкривається саме “рахунок взаємодопомоги”, а не фонд, який би передбачав створення всеукраїнського незалежного ЗМІ? Можливо, це було б більш доцільно?

Н.Ф.: Ми думали, що можливо в майбутньому цей рахунок переросте у фонд підтримки журналістів. Багато хто сподівається, що після виборів ситуація різко покращиться. Цілком можливо, що ситуація якоюсь мірою стане краще. Але насправді проблема цензури – це проблема не тільки вищої політики в Україні.

Це проблема стосунків між менеджерами і, власне, журналістами. Тому, поки ці стосунки не будуть врегульовані, поки менеджери телеканалів не зрозуміють, що чесні новини вигідні їм самим, що це створює хороший імідж і приносить більше грошей від реклами у блоках новин, поки журналісти не зрозуміють, що це їхня справа боротися за їхню професію і відстоювати чесні стандарти, доти ситуація ідеальною не стане.

Створювати спеціальний фонд – це дуже довго. Це місяць, а можливо і півтора. Ми вирішили піти простішим шляхом і створити спочатку рахунок, а вже потім цей рахунок, якщо буде така потреба, переросте у фонд підтримки журналістів.

“ВВ”: Наталка, твоє ставлення до категорії “вільна журналістика”, до вислову “Якщо я дуже сильно щось хочу робити, то засоби у мінімально необхідній кількості знайдуться для цього завжди”? Чи не здається, що потрібно просто брати і робити свою роботу, гуртуватися і виховувати між собою солідарність?

Н.Ф.: Це правильно. Журналісти мають бути солідарними, але на тому телеканалі де ми працювали, це було неможливо. Ми спробували все.

“ВВ”: Тобто, наш медіа-бізнес є не зовсім нормальним. Чи не тому це, що нормальний бізнес завжди спирається на потужні традиції, а говорити про традиції української журналістики ще зарано?

Н.Ф.: Ні, я з цим не погоджуюся. Журналістські традиції в Україні існують з початку 90-х. Навіть той самий ТСН на “1+1” був з самого початку об’єктивний і демонстрував такі стандарти журналістики, яким би варто було повчитися. Це вже потім все змінилося з точністю до навпаки. Стандарти і вміння працювати за стандартами у нас є, воно було. І я сподіваюся, що воно ще не остаточно втрачене. Більшість із нас відчувають, чому відбувається це повстання журналістів, чому відбувається цей спротив. Більшість з нас пам’ятають, як треба працювати. І те, що ми бачимо в реальності, різко розходиться з тим, що ми собі уявляємо і з тим, що має бути насправді. Саме через це розходження і відбувається цей спротив!