І сказала баба діду: «Я в Америку поїду!»

Здрастуйте! Сьогодні знову
Починає свою мову
У «Чернігівщині» рідній –
У газеті чесній, гідній –
Ваш земляк Дідусь Кропива!
Починаю несміливо,
(Ось скручу собі цигарку)...
Про сімейну, бачте, сварку,
Нині розкажу не казку.

Бачите, моя Параска
(Тобто жінка моя люба),
Мабуть, гепнулась із дуба.
Вранці каже: «Чуєш, діду,
Я... в Америку поїду!»

«Що таке, - кажу, - за діло,

Що тобі так прикипіло?»

(Думаю, - жартує баба).

«Так мені ж дасть цицьки жаба,

Без тебе, Парасю мила.

Так чого ж тобі приспіло?»

Бантиком надула губи:

«Бо мені вкінець набридло

Це гидке паскудне бидло!»

«Що ж за бидло? Чи корова,

Чи свинюка прездорова,

Що її ми скоро ласо

Жартома веду й сміюся

І ні краплі не боюся.

Але тут моя Парася

Раптом в боки узялася,

І дивлюся – любі очі

Стали наче в поторочі...

«Діду, слухай, ти не смійся

І на жарти не надійся!

Я два тижні без упину

Всі дивилася новини...

Поки ти ці тижні слідом

Все тинявся за сусідом

По генделиках поганських!

Іч, яка натура панська!

Від корупції вже гине!

Злодіяки в нашій владі,

А вони гуляти раді!

Пийте, пийте і гуляйте,

Тільки ви, паршивці, знайте,

Через вас – п’яниць гулящих –

Ми тепер такі пропащі!

Не пили б і не гуляли,

То б і не голосували

За бандитів, що у владі –

У Верховній, скажем, Раді!

Вам – придуркам – пляшку ставлять,

А тоді іще добавлять,

А тоді пообіцяють,

Що іще поналивають,

Лиш на виборах у Раду,

«Голосуйте так, ЯК НАДО!»

Що, не так, собачі рила,

Щоб вас, гадів, удавило!...»

Земляки, пробачте діда...

Справді, знаєте, сусіда

За компанію підтримав...

І оце ж тепер... отримав.

Читачі, Дідусь Кропива

Зазвичай не п’є і пива...

Трапивсь гріх, але віднині

Хай мені відкусять свині

Вухо, носа, руку, пальця,

Ногу чи, звиняйте, яйця,

Як хоч раз в житті майбутнім

Буду я таким безпутнім!

Ще ж в мені не вмерла віра!...

Але ж баба... гірше звіра, -

Лютувала, тупотіла

І качалкою вертіла.

Далі отаке вищала:

«Я тобі пообіщала,

Чортів і поганський діду, -

Я в Америку поїду!!!

Я не можу жить в країні,

Де чиновники, мов свині,

Можуть отаке творити, -

Із бюджетного корита

Все добро народне зжерти!

Їду, щоб мені умерти!

Хто дозволив цим злодюгам,

Недолугим цим хапугам

Брати хабарі і красти!

Їду, щоб мені пропасти!»

Аж моя Параска скаче, -

Бачу, тут «Халявин плаче»...

Я і так, і сяк: «Парасю,

Ну, чого ти рознеслася!

Плюнь на них, на тих поганців,

Хай їх чорт затягне в танці,

Хай їх зсушить на тараньку!

Обіцяю, більше баньки

Не заллю. Скажу й сусіду,

Звідкіля у нас ці біди –

У країні чи у краї.

Ну ж, Парасю, обіцяю...»

Бачу, баба легше диха...

Я їй далі ніжно, стиха:

«Рік мине, і ми з тобою

Поміркуєм головою,

І на виборах осінніх

Без дурного голосіння

Оберем в Верховну Раду

Саме того, КОГО НАДО!

Часу маємо багато,

Аби мізки сполоскати

І тверезо розібратись –

На кого нам сподіватись...»

І отут моя Парася

Враз зі мною обнялася...

Помирились! Хай так буде

І у вас в родинах, люди!