Плавець Денис Силантьєв буде контролювати чернігівську владу

Один із найвидатніших спортсменів сучасної України, чемпіон світу, Європи, а також срібний призер олімпійських ігор у Сіднеї плавець Денис Силантьєв відомий усьому світу під прізвиськом «Містер Батерфляй».

Нещодавно Денис побував у Чернігові та спостерігаючи за заняттям дітей плаванням на відкритій воді (на Десні, за пішохідним мостом) розповів кореспонденту «Високого Валу» про своє спортивне минуле та плани щодо популяризації плавання, зокрема у Чернігові.

- Денисе, чи доводилося вам коли-небудь тренуватися у відкритих водоймищах?

- Ні, ніколи.

- А плавати де ви навчилися?

- В басейні ж, звісно. Взагалі-то, вперше я відвідав басейн ще у дитячому садку, а вже в першому класі вмів плавати. Мені тоді 7 років було.

- А коли вирішили професійно займатися плаванням?

- Наприкінці школи, десь у 9-10-мі класі. До цього я відвідував спецклас із плавання, заняття в якому відбувалися два рази на тиждень. Ходив, як на роботу.

Але у той час плавання мені не дуже подобалося і тільки пізніше, коли я почав досягати якихось результатів, вирішив присвятити себе плаванню.

Розумієте, дуже важко примушувати себе займатися, коли не бачиш результату.

- А наприкінці школи результати почали з’являтися?

- Не тільки результати почали з’являтися, а я й почав перемагати на змаганнях, почав ставати першим. Саме тоді й виник стійкий інтерес до плавання.

- Скажіть, будь ласка, яким чином вам вдавалося змушувати себе на тренуваннях багато плавати, переборювати в собі думки на зразок «ну досить вже, зупинись, нащо тобі це плавання»?

- Звісно ж, плавали ми багато, наприклад, були завдання плавати годину без зупинки або п’ять кілометрів, тому й подібні ліниві думки з’являлися. Як боротися з ними? По різному можна: чи то співати якісь пісні, чи то думати про щось.

Я, чесно кажучи, якщо починав про щось думати, то постійно збивався з рахунку і забував скільки басейнів вже проплив, тому основним способом відволікання для мене є рахунок басейнів, тобто метрів, які вже проплив.

- Як давно у вас виникла ідея створення Фонду молодіжного та олімпійського плавання?

- Рік тому, після олімпійських ігор у Пекіні.

- По причині незадовільного виступу українських плавців?

- Думки про Фонд виникли у мене ще півтора року тому, але працювати він почав лише після олімпіади. Чому? Часу не було через постійні збори, тренування, змагання.

- Яка першочергова мета Фонду: покращення результатів вітчизняних спортсменів чи навчання дітей плаванню?

- Головна мета - зробити плавання популярним, доступним і масовим. Спорт високих досягнень випливе сам собою, якщо у нас будуть бази підготовки, де будуть займатися як початківці, аматори, так і професійні спортсмени.

- Як ви вважаєте, скільки необхідно басейнів для 300-тисячного Чернігова?

- У Радянському Союзі були такі цифри – для 10 тисяч населення необхідний один 25-метровий басейн.

Я розумію, що в наш час це нереально, але хоча б десять двадцятип’ятиметрових басейнів та один 50-метровий, який би містився у великому олімпійському спортивному центрі, для обласного центру необхідні.

- На разі ж у Чернігові лише один 25-метровий басейн та й той приватний, недоступний для більшості населення. Є 5 шкільних, з яких один не працює, а з працюючих деякі всього лише восьмиметрові.

- Восьмиметрові – це так звані «лягушатники», які придатні для того, щоб навчити дитину плавати.

Щоб сьогодні розвивати плавання, як вид спорту, у Чернігові немає жодних можливостей.

- На вашу думку, на скільки реальні ваші слова про десять басейнів у кожному обласному центрі, дивлячись на нинішню ситуацію у Чернігові?

- Справа у тому, що наш проект довгостроковий. Ми ж розуміємо, що за рік-два ситуацію не змінити.

Для того, щоб побудувати басейн необхідно відвести землю, провести сесії міських рад, знайти інвесторів. До речі, ми також працюємо над програмою, яка б передбачала виділення й коштів державного бюджету на втілення у життя наших планів.

Поки програма не прийнята, ми втілюємо у життя ініціативу щодо проведення майстер-класи та показових уроків плавання на наявних нині плавальних базах силами видатних українських спортсменів.

- Особисто ви приймали участь у подібних заходах?

- Звичайно. Я проводив майстер-класи у Львові, де я відкрив школу. І діти були в захваті і тренери, яким я показував деякі вправи, які були їм раніше невідомі.

У Львові поки що немає культури плавання, оскільки там довгий час не було басейнів взагалі. Коли ж завдяки нам один з’явився, діти ломанулися в нього з такою швидкістю, що за місяць було набрано 4 тисячі дітей. Навіть проблеми у басейні виникли з розподіленням такої великої кількості бажаючих.

- Чи плануєте ви в майбутньому приїжджати до Чернігова?

- Так. Ми збираємося спостерігати роботу щодо втілення у життя нашого Меморандуму, під яким поставили підписи й представники чернігівської влади.

- Тобто ви плануєте контролювати виконання чернігівською владою її обіцянок?

- У першу чергу.

- Тоді уявіть собі цілком реальну ситуацію. Ви приїжджаєте у Чернігів, скажімо, через рік-два, а нічого із обіцяного не зробленого. Що будете робити?

- Якщо влада не буде виконувати своїх обіцянок, то ми будемо залучати громадськість та виводи людей на вулиці.